Срібна Змія

Анна

Понад рік тому ANNA потрапили в непросту ситуацію: нові треки на концертах йшли часом туго, далеко не всім шанувальникам групи припали до вподоби настільки несподівані експерименти. Від стандартного ню-металу з вітчизняним аматорським душком, в плані написання матеріалу, (хоча якість самого запису і її виконання були на цілком пристойному рівні) група пірнула в самі заплутані жанрові нетрі. З одного боку, це цілком логічний хід, адже треки з «Карматреш» писалися мало не десяток років тому, пора ж і розвиватися, але з іншого боку, кожну групу, яка зазнала успіху з першим же альбомом, тягне увійти в ту саму річку двічі - так званий «синдром другого альбому». Львів'яни ризикнули, і тепер я слухаю одну з кращих вітчизняних платівок поточного року.

Залишу осторонь коментарі щодо виконання і запису - якість нікуди не поділася, ще більша увага до деталей (бекграундні клавішні і акустичні гітари, непрості аранжування, цікава перкусія, ламані малюнки ударних) з боку групи перетворює навіть простувату «Ера Нiгiлiзму» в досить цікавий трек. Всі ці дрібниці дуже органічно вплітаються в помітно ускладнену музику групи, але ні в якому разі не заважають цілісному сприйняттю картини.

Починаючи вже з другого треку в гру вступають ті самі експерименти - тут вам і дрімтеатрівська поліритмія, і зміни тем, і чіпляючі мелодії - але третя композиція, «Золото i Дно», поки залишається моєю улюбленою (крім фінального епіка). Моментально запам'ятовується приспів, мастодоновскі рифи, прекрасний вокал (хоча я і не любитель настільки агресивної подачі), несподіване затішшя в м'якому мажорі в середині перед, обертається черговим емоційним вибухом - це квінтесенція нової АННИ! Саме з цього треку я б рекомендував почати ознайомлення з подорослішим та змінившимся ггуртом. З кожною наступною композицією зростає напруга, згущується атмосфера, і на «Грi з Богом» починається кульмінація альбому, що виливається в абсолютний катарсис на 10-хвилинному епіку «Iм'я». Об'єднуючи все краще, що було на альбомі, цей трек просто захоплює дух - просто не віриш своїм вухам, що це грає та сама група, яка «карматрешила» пару років назад по всяких альтернативним музканалах, адже це навіть не крок вперед, це якийсь стрибок через кілька щаблів у розвитку!

З чим ще належить зіткнутися хлопцям з АННИ, так це зі скептичними настроями в українському андеграунді. Справа навіть не в тому, що сотні мазафакерів можуть розчаруватися в своїх вчорашніх кумирів; поворот у творчості може до глибини душі обурити тих, хто вважає, що саме він придумав грати пост-метал в Україні! Спроби відстояти право називатися першопрохідцями неминуче приведуть до звинувачень в «трендівстві», але хіба не буває розвитку, що проходить не оглядаючись на моду і тенденції (тим більше коли горезвісної моди на пост-метал толком-то і не було, та й в музиці АННИ чимало прогрессива для звичайного пост-металу). Знаєте, якщо у гонці за андеграундної модою всі мейнстрімові групи заграють ТАК, як це роблять АННА на своєму свіжому альбомі, доступному, між іншим, для вільного завантаження, то я всіма руками за таку моду. А поки - найвищий бал і не грайте старі речі на концертах!

Особиста оцінка: 10 з 10

Ігор Сидоренко