44-річний Дмитро Добрий-Вечір — лідер групи «Вій». Цього року культовому гуртові Дмитра виповнюється 15 років.
Зустрічаємося із Дмитром на Сирці, у його квартирі. З порогу на мене кидається чорний спанієль, слідом з’являється великий пес, схожий на вівчарку. У вітальні стоїть припертий до стіни новенький спортивний велосипед. Стіни обклеєні плакатами рок-зірок. Господар сідає біля комп’ютера, закурює цигарку. На ньому темні джинси й зелена футболка. Пес лягає біля його ніг.
— Шива — страшна боягузка, — чухає Дмитро собаку за вухом. — Боїться зливи і грому. Ідемо якось із дружиною, чуємо — ззаду щось чалапає. Сидить таке маленьке, кругленьке, пухнасте. То була Шива.
У його кімнаті десятки музичних інструментів. Є екзотичні. Наприклад, банджо або дещо, схоже на домбру, з написом «Киргистанга 50 жил».
— «Киргизстану 50 років», — перекладає господар. — Це киргизька скрипка комус. Купив її на Сінному ринку. Хотіли 50 гривень, а я вторгував за 25. Була вся розбита, а тепер бачиш — грає.
Він видобуває із скрипки медитативні східні звуки.
— У нас колись грав перкусіоніст Салман, зараз він у групі «Мандри», — розповідає. — Якось із Азербайджану привіз Фомі ситар. Фома злякався, каже: «Не хочу». Салман дзвонить: «Блін, купи в мене, я вже гроші заплатив».
Ситар лежить між книжками на старій шафі. Дмитро розповідає, що народився в Києві, на колишній вулиці Чкалова, нині Гончара.
— Льотчиком мріяв стати, — згадує. — Навіть документи до училища подавав, але медкомісія завернула. Може, став би художником, але після армії узяв до рук бас-гітару...
Каже, що від армії не «косив».
— Колись вважалося, якщо не пішов у армію, то, тіпа, й не чоловік. Я служив на румунському кордоні. Дідівщини не було, служили самі росіяни й хохли. Молдавани-перекладачі службу в корівнику проходили. Я був кіномеханіком, стінгазети малював, а ночами дембелям пісні співав. На другому році навіть собаку дали! Наша застава в селі Порубне Чернівецької області стояла. Гори кругом, кабанів до хріна...
По-російськи не пробували співати?
— У мене просто не виходить, не можу я. А от українською — як по маслу! Хоч сім’я російськомовна була. Але тато, коли з дитсадка забирав, по дорозі купляв маленькі книжечки з українськими казками. І дідівські вишиванки вдома зберігалися. Один мій родич їздив у Москву і в якихось там архівах знайшов реєстр запорозького війська, здається, ХVI чи XVII століття. Там був писар Добрий-Вечір.
Курйозні випадки через прізвище траплялися?
— На фестивалі у Львові з Андрієм Середою, з гурту «Кому вниз», загубилися. Уночі Андрій ломиться до готелю. «Я — Середа. Де Добрий-Вечір?» — кричить. Я прийшов пізніше: «Я — Добрий-Вечір, де Середа?» Двері скляні були, під дерево фарбовані, розбили їх. У нас тоді велика пляшка спирту була.
Пам’ятаю, як років 10 тому «Вій» грав на майдані Незалежності в переході.
— Треба ж було чимось на життя заробляти! — заявляє він. — У переході грали джаз, свої пісні рідко виконували. Заробляли 50 доларів за день, а квартира, між іншим, коштувала 40 доларів на місяць. Мама навіть просила, щоб узяв у групу ще сестру Лесю. Тепер вона грає на перкусії. А потім на Майдані та на Андріївському узвозі заборонили грати.
Тоді в Києві були модні вуличні перуанські ансамблі. Ви конкурували?
— Та ні, навіть товаришували. Ми «на шляпу» грати влітку в Крим їздили. Приходимо на своє місце на набережній в Алушті, а там перуанці стоять: сім’ями, з жінками, дітьми — такими карячконогими, — хитається з боку в бік, зображаючи незграбність. — Спочатку напряглися, а потім домовилися. Грали вони не справжній фолк, а якісь свої «рушнички», і касети продавали одного якогось колективу. Індіанці, а мови своєї не знали. Питаю у них: «Як по-вашому «добрий вечір»? Мовчать.
Чим на життя заробляєш?
— Переважно звукорежисурою. Велосипед он купив. А взагалі родину дружина годує. Вона у мене стоматолог. Рок-музика не приносить прибутків.
Жінка не боялася виходити за рокера?
— Я тоді роком ще не займався. Працював у зоопарку на атракціонах. Дівчат катав. Тані було 16 років. Сама — з Кагарлика, на першому курсі медичного вчилася, пари прогулювала. 1 червня познайомились, а в січні вже розписалися. Я ще по ресторанах грав. Таксі, шампанське — їй подобалося. Після армії я не стригся, тільки перед весіллям. Тепер хочу підрізати собі волосся, бо заважає. Але руки ніяк не доходять.
Ювілей «Вія» відзначатимеш?
— Хотіли зробити концерт на Замковій горі, біля кладовища. Але там нема води. Людям ніде буде купатися.
Іван СТОЛЯРЧУК [ www.gpu-ua.info ]
На початку червня легендарний український гурт «Вій» видає новий альбом «Йшов я небом». Цей повноформатний реліз стане лише третім для колективу, якому наступного року виповнюється вже 20 років
Група «Вій» - це вишукане поєднання дохристиянської української мелодики, елементів бароко й середньовіччя з сучасною психоделією. Але ще - це безкомпромісність, ненагране, нефальшиве українство. Погодьтеся, рідкісний сьогодні сплав - професійність, талант і патріотизм
Нещодавно у Львові після семирічної перерви відбувся П’ятий фестиваль україномовної авторської пісні та співаної поезії «Срібна підкова». Уже традиційно незмінним учасником фестивалю був культовий київський гурт «Вій».
Латвійські рок і метал музичні колективи та інші представники індустрії висловлюють свою підтримку народу України в ці важкі часи!
