Сумська група «ЕТСЕТЕРА», незважаючи на східноукраїнську прописку, більше відома на Західній Україні. Цього року вони були єдиними представниками Сходу на двох масштабних західноукраїнських фестивалях - «Rock in Love» (Львів) і «Бандерштат» (Луцьк), а ще встигли зняти кліп і написати саундтрек до фільму. Тож поговорити з вокалістом групи Володимиром Нянькіним було про що. Бесіда вийшла тривалою, сказано було багато, тому, гадаю, доцільніше питання не друкувати, а зробити інтерв'ю у вигляді монологу.
- Коли ми починали грати і співали українською, то в Східних областях люди не завжди розуміли, навіщо ми це робимо. Для нас це була і залишається принципова позиція. Зараз багато хто радить нам переходити на російську, але ми відмовляємося, хоча розуміємо, що в рідній країні своя мова потрібна тільки жителям кількох областей.
- Ми «налажали» з назвою групи - нас часто пишуть «ЕТС», називають «Етcетра», а насправді ми «ЕТСЕТЕРА». Краще б назвалися «Шенген» - і поїхали лабати по Європі.
- У цьому році ми написали саундтрек до фільму в стилі кантрі – пісню «Контрабас». Потім вона вийшла на двох попсових збірниках поруч з Дімою Біланом, Йолкою, Валерією та іншими великим тиражем. Ось так і думаєш – може, кинути цю рок-музику і грати кантрі? До речі, Білан і назву для свого альбому у нашого «Мрійника» запозичив!:)
- Я вирішив режисерувати наш кліп «Викини з серця» бо так дешевше і можна повністю контролювати процес. Результатом задоволений – тепер є улюблена дівчина і пропозиції знімати кліпи іншим виконавцям.
- Років десять тому українська рок-музика і наша індустрія значно випереджала російську, яка все ще жила «російським роком». У нас видавали альбоми, з'являлися нові імена. Зараз Росія перегнала нас у всьому, крім музики. Ми як і раніше цікавіше, але показувати і продавати цю музику нікому. У них «андеграунд» вже навчився заробляти гроші, а ми ще й виживати насилу вміємо.
- Звичайний шлях молодої української групи – засвітитися на кількох фестивалях (можливо, виграти якийсь), записати один альбом – і… розвалитися. Мрії про те, що з виходом альбому знайдуться продюсери, гроші і слава, так боляче б'ють по наївним музикантам, що вони не витримують реальності і йдуть у доросле життя, де немає місця для репетицій, концертів та записів у студії.
- Українські музиканти самолюбні до неможливості. У кожній групі вважають, що саме їхня музика – одкровення і тільки вони гідні заробляти мільйони і мільярди. Навчитися грати, частіше ходити на репетиції або аналізувати майже ніхто не хоче.
- Я бачив багато супер-патріотів, які працюють в установах, що підтримують вітчизняних представників мистецтва. Вони кажуть, що потрібно співати лише українською і розповідають про «клятих москалів». А потім через рік дзвониш, щоб дізнатися, як у них справи, а вони розмовляють чистою російською. Виявляється, просто знайшли іншу роботу.
- Фестиваль «Червона рута» у нинішньому вигляді – абсолютно безглуздий захід. Зате він допомагає молодим музикантам зрозуміти, що вони нікому не потрібні. Виграєш місцевий відбір, їдеш на фінал, де в залі сидять такі ж музиканти-учасники, отримуєш диплом, за яким нічого не стоїть, крім печатки, і їдеш додому. Все! Більше нічого від цього фестивалю в даний час отримати неможливо. Забудьте про переможців цього фестивалю кінця 90-х, їм пощастило, а нам ні.
- Немає жодного українського конкурсного фестивалю, перемігши в якому можна автоматично стати відомою групою.
- Дорога-проживання-харчування – після кризи рідко хто з організаторів пропонує кращі умови. Якщо вам вдається отримувати гонорари – ви молодці!
- Організатори концертів андеграундних рок-груп – божевільні люди. По-хорошому божевільні, по-поганому, - не важливо, але завжди божевільні. Одиниці з них заробляють гроші, більша частина віддає свої. Спитайте будь-якого з них: вийти в нуль – це щастя.
- Найбільш вдячна публіка – в маленьких містах. Сама пафосна – у Києві та Харкові.
- Група, яка збирає в українських клубах по 200 чоловік в будь-якому обласному центрі, може вважати себе українськими андеграундними зірками. Їх можна перерахувати на пальцях. Чим далі, тим більше помирає клубна культура. Людям прикольніше подивитися на тебе на ю-тубі, ніж заплатити гроші за вхід на концерт.
- В Україні є з десяток клубів, де приємно грати і приємно звучати. Для країни в 48 мільйонів – це гірше, ніж погано.
- Ми живемо в світі фріків-одноденок. Якщо брати ноти дупою, і написати хіт, то тебе все одно забудуть вже на другому. Термін придатності сучасних псевдозірок короткий, як пам'ять 80-річних бабусь.
- У нашій країні є українська фолк-музика і «хохляцька». Українська – цікава і якісна, а хохляцька - шароварна, яка лише заграє з автентичним мелодизмом і створюється за тупими шаблонами. Ця нещирість помітна відразу, але менше цих груп не стає.
- Поки в Україні до влади не прийдуть люди нашого покоління з новим мисленням, ми будемо дивитися на танці у вишиванках і виступи народних колективів, які потрібні тільки тим, хто їх виконує.
- Я багато в чому згоден з нашим барабанщиком, який вважає, що електрогітари потрібно продавати людям, які для цього мають пройти кастинг на профпридатність. Так стане менше дупо-груп, які лише засмічують Інтернет.
- Мені сумно дивитися на зірок українського рок-андеграунду, у яких немає іншого заробітку, окрім музики. У нормальній країні вони б мали будинки і машини, а в нашій - пельмені і «вадяру». Нормальну роботу знайти не можна через постійні концерти, репетиції та записи, ось і виходить, що багато хто стає злісними алкашами.
- Велика частина ведучих на регіональних радіостанціях і телебаченні (особливо державних) - рок-музиканти. Перевірив це в 5 містах - Хмельницькому, Луцьку, Львові, Рівному, Полтаві та Сумах. Упевнений, що і в інших та ж ситуація.
- Наша перша фотосесія проходила вранці 9-го березня. Ми наївно думали, що наш тодішній барабанщик, який дуже любив випити, прийде вчасно, але він запізнився на 4 години. Фотограф на той час пішов, так що ми зловили випадкового перехожого і попросили нас пофоткати.
- Коли я приходжу в гості до своєї бабусі, найчастіше питання, яке вона задає з приводу групи, «Коли ти закінчиш займатися цією дебільною музикою»?
- Мені зараз 27 і я задоволений, що не геній, як Курт Кобейн або Джім Морісон. Зате буду жити довше.
Дмитро Войналович
(с) rock.kiev.ua
Сумський гурт «Етсетера» дебютував у кіно. Хлопцям доручили написати саундтрек до комедійного короткометражного фільму, який створювався задля участі у щорічному всеукраїнському фестивалі «Смарагдова Ліра»
Сумський рок-гурт Етсетера, який в минулому році випустив свій другий альбом «Мрійник», не зважаючи на свою порівняно не довгу історію вже впевнено посіли місце одних з найвідоміших представників української альтернативної сцени. Причина цьому досить зрозуміла, адже хлопці грають перш за все якісну та чесну музику. А це є запорукою успіху. Про свої творчі здобутки, плани та мрії розповів вокаліст гурту Володимир Нянькін
Сумський рок-гурт «ЕТСЕТЕРА» з 18 вересня відправляється у Всеукраїнський тур - «За Мріями». Спочатку володарі першої премії фестивалю «Тарас Бульба 2008» відіграють 7 концертів на Західній Україні, а трохи згодом відвідають й інші куточки України. Напередодні від’їзду лідер гурту Володимир Нянькін розповів про другий альбом команди, підготовку до третього, зйомки кліпу та колір прапору країни «ЕТСЕТЕРА»
Music Export Ukraine, у партнерстві з MONOKEY, оголошують прийом заявок на першу Східноєвропейську Музичну Академію. Ця можливість є абсолютно безкоштовною та відкритою