Назва цього нетипового для України дарк-фолькового гурту зі Львова також нетипова – «Полинове поле». «Так склалося, що перша пісня, яку ми створили разом, називалася «Полинове поле», - розповідає один із засновників команди Микола Максименко. - Далі був перший концерт, і нам треба було придумати назву. Було кілька варіантів. І ми вирішили, що не варто ускладнювати собі життя й вигадувати щось нове, бо є добра пісня, в тексті якої викладено певну філософію, яка лежить в основі нашої творчості і яку можна розвивати далі. Тому ми, власне, й зупинилися на назві «Полинове поле».
Колега Миколи, бас-гітарист Андрій Кіндратович, який теж входить до складу «Полинового поля» з моменту його створення 2005 року, пояснює філософське підґрунтя музики гурту: «Існує поширене українське прислів’я «Життя прожити – не поле перейти». У якийсь момент під час творчих роздумів народилася ідея, що життя можна порівняти з таким довгим полем, яким ми йдемо. Народився вірш, який згодом став текстом пісні. І оскільки ми граємо доволі похмуру музику, то полин дуже добре вписується до цього, бо асоціюється с гіркотою або з болем».
Звідки такий похмурий погляд на життя? Звідки потяг до моторошного? «Можна сказати так: позитивом людей важко чомусь навчити. Позитив не змушує людей робити певні висновки від буденщини, від суєти», - каже Андрій.
Оперний вокал
Оперна співачка, солістка Львівської філармонії Маріанна Лаба потрапила до «Полинового поля» приблизно три з половиною роки тому. На той момент хлопці вже давно мріяли про вокалістку. Пропозиція працювати з «Полиновим полем» одразу зацікавила Маріанну: «Я не вагалася. Коли хлопці прийшли до мене, вони залишили мені свої записи. Коли я вперше прийшла до них на репетицію, в них був якийсь острах, бо я ніколи раніше цим не займалася. Тоді я поняття не мала, як це має виглядати. Перший концерт я, приміром, відіграла в суконці, в якій виступала на філармонічних концертах. Але нині я вже почуваюся, як риба у воді».
Проте в житті Маріанна не є таким завзятим готом, як, наприклад, Микола або Андрій. «Життя вимагає свого. У мене є дитина. Я не можу жити в такому песимістичному світі. У реальному житті мушу бути оптимісткою. Для мене така похмурість – це лише сценічний імідж. Він мене захоплює, але сцена для мене не те ж саме, що життя», - розповідає співачка.
Щодо готичного світу, то Маріанна має з ним певний зв’язок. Її бабуся по мамі походить з Трансільванії. Тому троюрідний брат співачки жартівливо кличе її «відьмою». А ось десятирічний син Маріанни Крістіан має на полин алергію: «Смішний факт: коли йому робили алергопроби, то алергію знайшли тільки на полин. Він сміявся, що має на нас алергію. Але в житті – ні. Він дуже часто супроводжує нас під час концертів».
«На семи вітрах»
Три місяці тому «Полинове поле» видали альбом «На семи вітрах» у якості інтернет-релізу на лейблі KATAKLYSMOS FAKTORY. Буквально за кілька місяців платівку скачали понад десять тисяч прихильників гурту. Продати такий наклад в Україні на компакт-диску практично неможливо, каже Микола Максименко: «Це був найкращий варіант для України. Адже на дисках, як відомо, в Україні ніхто не заробляє. А альбом – це головне, що ми хочемо донести до слухача. Ми не граємо цілеспрямовано народну музику в чистому вигляді. А намагаємося пронести її крізь себе. Наприклад, народну пісню «Чорна рілля» зробили у власній обробці. Мене найбільш приваблює західноукраїнська мелодика, тобто гуцульські мотиви. Як на мене, в Західній Україні грати готику найбільш природно».
На завершення року Полинове поле представили новий реліз - EP «Під холодним каменем». Платівка вже доступна для скачування на офіційному сайті гурту та на сторінці лейблу Kataklysmos Faсtory під крилом якого її оприлюднено.
25 жовтня Полинове Поле зіграє перший сольний концерт у Києві! Дійство відбудеться у одному з кращих київських клубів - Route 66
Розмова з Миколою Максименком й Андрієм Кіндратовичем, учасниками гурту «Полинове поле», – володарем гран-прі фестивалю «Тарас Бульба»
Автор і натхненник поп-групи Ampula Seven, блек-метал команди Haissem і формації Sunset Forsaken, про те, що внутрішня потреба у творчості важливіше зовнішніх стимулів