Полинове поле: «Треба зневажати себе, щоб займатися рок-музикою лише заради грошей»

Розмова з Миколою Максименком й Андрієм Кіндратовичем, учасниками гурту «Полинове поле», – володарем гран-прі фестивалю «Тарас Бульба»

Гурт «Полинове поле» з’явився на світ 2005 року. Записавши демо з трьох пісень, колектив одразу бере участь у низці масштабних фестивалів, де знаходить надійну підтримку публіки й перші схвальні відгуки у пресі. Перемоги на фесті «Тарас Бульба – 2005» та «Рокотеці-2005» закріпили «Полинове поле» на музичній мапі України. Наприкінці 2005-го хлопці записали пісні «Чорна рілля» та «Туман», що згодом увійшли до переліку кількох CD-збірок. Нині за плечима музикантів майже два десятки найбільших українських рок-фестивалів і ще більше виступів у клубах міст країни. Публікації про гурт постійно з’являються в українській періодиці, а перші записи «Чорна рілля» та переробка пісні гурту ВІЙ «Туман» вже встигли «засвітитися» у кількох збірках. Одним зі своїх досягнень хлопці вважають виступ на розігріві легендарного шведського гурту «Lake of Tears» у вересні 2006 року.

Проте найгучніша і, сподіваємося, далеко не остання перемога «Полинового поля» – гран-прі найстарішого рок-фестивалю країни «Тарас Бульба». Власне, про це в нашій розмові з Миколою Максименком й Андрієм Кіндратовичем – гітаристом і бас-гітаристом гурту.

Постпереможний настрій

– Уже тиждень ви – власники почесного титулу володарів гран-прі одного з найпотужніших рок-фестивалів України. Чи змінилося ваше життя: фанати, більше уваги, різноманітні пропозиції?

М.М.: Це чудовий привід для інтерв’ю й інформування про гурт. Віднедавна буває, що даємо по кілька інтерв’ю на день. Була ситуація, коли з інтервалом у кілька хвилин телефонували журналісти різних відділів однієї газети.

Також побільшало дзвінків із пропозиціями дати концерт. Уже в день приїзду додому нас запросили на фестиваль «Рок-Січ», який організовує Олег Скрипка. Маємо також нові замовлення на атрибутику гурту: диски та футболки. Щодо фанів, то це безпосередньо і їхня перемога. Ми задоволені, що виправдали їхні сподівання!

– Отож рок-музика для вас – це просто робота, хобі, філософія чи стиль життя?

М.М.: Це філософія і власний погляд на світ. Кожен є контркультурним у своєму середовищі, але водночас це допомагає нам досягати своєї мети й не прогинатися під іншими. Необхідно дуже зневажати себе, щоб займатися рок-музикою лише заради грошей. Заробітку значно менше, ніж труднощів.

Нам із музикою «по дорозі»

– Що чи хто зробили гурт таким, яким він є нині?

М.М.: Із моменту заснування стиль гурту кардинально не змінився, проте тепер наша музика більш ідейна й енергетична, ніж на початку. Насамперед це тому, що всі учасники максимально міцно «зав’язані» в музикотворенні.

А.К.: До нинішнього складу гурту входять люди, яким із музикою «по дорозі».

– Чим «живе» гурт нині, тобто хто є зразком, ким захоплюєтеся, чого прагнете?

А.К.: Ми намагаємося грати не гірше за західні готично-металеві гурти, адже маємо чимало слухачів за межами України. Проте стежимо за тим, аби не втратити власного «обличчя». Тому намагаємося додати до музики інтелектуального підтексту. Хочемо, щоб слухач не тільки переживав ті самі емоції, а, можливо, й думав так, як ми.

– Побутує стереотип, що рок-виконавці – здебільшого політично та соціально пасивні люди. Погоджуєтеся?

М.М.: Рок-виконавці – це насамперед соціально та політично активні люди! Прикладом цього може бути навіть українська «помаранчева революція», яка відбулася під звуки рок-музики. Рок – це завжди протест, боротьба, відстоювання певних ідей. Аналогічними є світові рок-марафони проти глобального потепління або, наприклад, за свободу Тібету.

Ми всі є соціально та політично активними людьми. Інколи саме цей чинник змушує нас займатися рок-музикою та розвивати українське в Україні.

А.К.: Відомо, що за силою впливу на світогляд людини музика й поезія займають друге місце після релігії. Ми усвідомлюємо, що є одними з тих, хто може щось змінити, на нас покладають надії багато людей.

Жодної політики та гламуру

– Чи погодилися б агітувати за певну політичну силу?

М.М.: Жодних політичних гасел й агітацій «Полинове поле» ніколи не проголошуватиме. Наш слухач проживає не лише в різних регіонах України, а й у різних куточках світу. Ми насамперед музиканти й нас цінують за нашу музику. Нехай агітують ті, в кого музика на другому плані!

– Після перемоги на фестивалі, напевно, не за горами й ваш дебютний кліп. Яким він буде?

М.М.: Наші відео будуть позбавлені гламуру та глянцу, притаманних комерційному музичному продукту. Вони будуть не менш концептуальними, ніж наша музика. У певний спосіб вони будуть радше відеорядом до пісень, аніж традиційним кліпом. Якщо нам дозволить погода, то частину роботи зніматимемо 23 серпня під час фестивалю «День незалежності в УНЕЖІ» в долині річки Дністер.

– У ваших прес-релізах можна прочитати таке: «Полинове поле» поєднує музику із власною містичною філософією та візуальним мистецтвом». А яка вона, містична філософія гурту?

А.К.: Узагалі, першою піснею, яку ми написали, стала однойменна річ – «Полинове поле». Є таке прислів’я: «Життя прожити – не поле перейти». Якщо зазирнути глибше, то можна вважати земне існування довгою дорогою через поле гіркого полину. Він займає таке саме важливе місце в народній культурі, як, скажімо, папороть на Івана Купала. Ним і лікували, й виганяли полиновим димом злі сили з дому. Філософія похмурих і меланхолійних текстів змушує людей задуматися, хто ми є та куди йдемо, чого ніяк не може зробити загальноприйнятна «позитивна» музика. Водночас наші тексти не містять жодної деструктивної інформації.

Фактично всі слова пісень було написано вночі. Удень зовсім не той стан свідомості.

Трансформоване рок-протистояння

– Відомий рок-музикант свого часу сказав: «Там, де рок-музика починає бути популярною, вона перестає існувати як рок-музика». Невже вона приречена й надалі бути музикою для обраних?

М.М.: Це може стосуватися традиційної рок-музики на кшталт хард-року, проте цей вислів утрачає свій зміст у всьому, що стосується концептуальної рок-музики, як-от дум-металу та подібних «важких» жанрів. Існує чимало геніальних груп, які працюють у цьому напрямі, продовжують творити шедеври та збирати повні стадіони.

– Рок-музика 1980-х – це музика протистояння. А чим є рок сьогодення?

М.М.: Протистояння не зникало, а радше трансформувалося в інші форми протесту. Несправедливість і неправда завжди існуватимуть у світі. Ми проти того, що в Україні телебачення та радіо нав’язують штучні «поющіє труси». Це впливає насамперед на світогляд молодих українців, які вірять усьому, про що говорять на телебаченні та радіо. Це один із протестів, який керує нами. Разом зі своєю музикою протоптуємо дорогу цілому пласту музикантів, які досі бояться вийти на велику сцену.

– Більшість відкидає рок-музику, тому що не всім вона зрозуміла (спрацьовує принцип: що незрозуміле, те вороже й чуже). Чи є якийсь «ключ до прочитання» та розуміння творів цього музичного напряму?

М.М.: Чимало потрапляє під вплив тих стереотипів, про які ми вже говорили. Скільки ви можете пригадати багатотисячних відкритих поп-концертів? Більшість «живих» акцій відбувається саме під рок-музику або, в гіршому разі, під поп-музику, замасковану в рок-виконання.

Українське радіо та музичне телебачення давно перетворилось у рекламування розважальних проектів для корпоративів. Я майже впевнений, що більшість цих виконавців ніколи не виступатиме на відкритих майданчиках і без фонограми.

Рок-музика перш за все повинна зарядити слухача емоціями й енергією. Гадаю, вміння налаштуватися на таку хвилю і є ключем до розуміння рок-стилю.

Розмовляла Оксана Жила
www.gazeta.lviv.ua