Віктор Недоступ: про інтимний «Декаданс»

Статья-отклик о выходе альбома «Интим» запорожской рок-группы «Декаданс»прозвучавший в передаче «Музичний острів» которая выходит на волнах радио «Свобода».

В українській рок-музиці е декілька силових географічних ліній, на яких нанизано певні музичні напрями. Нажаль, напрями ці все ніяк не видокремляться у школи. Можна говорити лише приблизно, вважає мій колега Віктор Недоступ: «вітер зі сходу» «львівський саунд» «дніпрова жила» та «південна спека»… Натомість соціуму прищеплюються сумнівні оцінки ситуації. Людям не надто охоче розповідають, що рок музика в Україні – різна, як різняться степи та гори, ріки та море. Слухач, не маючи їжі для розуму, тим часом відокремлюється від соціуму, а музична вібрація, замість того щоб турбувати серця, викликає хіба що холодок у пузі обивателя. Список того, що його лякає росте, волелюбність його та бажання розвиватися, відповідно – тане. Одна надія на рок-музику.

Ось як змальовує ситуацію Віктор Недоступ:
Українському митцю, а заразом і обивателю прищеплено дещо хибне переконання. Один відомий закордонний письменник ляпнув, що генії народжуються у провінції, а помирають у столиці. Таким чином, всяка людина, що долучилася до творчості, заздалегідь має паразита свідомості у вигляді прагнення завоювання столиці. Будь якою ціною, крокуючи по трупах, продаючи душу, спотворюючись у щось підлувато-лагідне. Столичні ж музиканти, тим часом, мусять постійно дбати про чистоту столичної раси, в наслідок чого звиродніли до крайньої межі снобізму – на концерти не ходять, чужу музику запльовують, свою нову музику не пишуть, згадують примарне минуле і втрачають залишки колишнього вміння грати на музичних інструментах. Отаку гру пропонують і сучасним рок музикантам.

Та чи є так насправді? По перше, що таке провінція? Зі старих понять римської імперії випливає – завойована територія. Якщо міряти сучасними поняттями – Запоріжжя аж ніяк не є провінцією, чи якимось задвірками, адже там була Січ. Дніпро у тому місці набуває такої сакральної наелектризованості, що Київ з його попсовим Гідропарком, може вихвалятися хіба що карусельками та казино. Отже поняття провінція-столиця доволі хибне на українському ґрунті. До того, ж гра у провінційність, чи столичність передбачає гординю. А справжнім рокерам (до яких безперечно належать музиканти гурту «Декаданс») не до того. Справжні рок-музиканти постійно перебувають у пошуку. Найхаризматичніші перебувають у постійному духовному пошуку. Менш харизматичні – шукають ще й грошей, щоб не голодувати під час того самого духовного пошуку. Зрозуміло, що це вже не музика на кшталт «чєго ізволітє». Музиканти іноді можуть відкрити таку реальність, яку слухач зможе сприйняти хіба що років через десять. Іноді, щоб піти у глибину, доводиться ігнорувати супер новомодне та високотехнологічне, оскільки арт рокові та джазові методи ближчі до симфонізму. В якому ще здавна було закладено шифр релігійного рівня і поки що людство нічого кращого не придумало. З іншого боку доводиться дбати про гачки для простодушних. Та й самім нецікаво грати щось нудне та світоглядно прибацане. Ну й нарешті, ніхто не гарантований від невдачі. Творив, творив, відкривав нову реальність, а виявилося: реальність та – необов’язкова випадковість, звуки не чарують, і доводиться ховатися у вежі із слонової кістки.

Втім, коли альбом відбувся та вилився на диск, лише тоді стає зрозумілим, що керувало всім цим не ситуація у державі, не культурницькі розвідки, не загальносвітові тенденції. Вони могли хіба що частково вплинути. Головним у альбомі є меседж. Послання. Альбом має назву «Інтим», а обкладинка натякає на якусь еротичну служб знайомств. Однак, переслухавши музику, яка часом ігнорує суєтне бажання слухача гоцати та відриватись під забойні ритми, а примушує думати у незручному напрямку; вслухавшись у тексти, що ризиковано балансують між штампами сімдесятих та осяяннями поза часом, - натикаєшся на слова: «Я ніхто. Я бонус-трек». І тоді розумієш: «Інтим» означає, що з тобою діляться сокровенним. І тоді залишки снобізму покидають зарозумілу голову і вже спокійніше слухаєш саму музику.

Віктор Недоступ. Радіо «Свобода». Київ