Останнім часом довелося читати на різноманітних форумах, що українській музиці не вистачає нової хвилі, і що вона ніяк не може вислизнути з пост совкової естради. Не погодитися з цією думкою я не можу, бо в країні по пальцям можна перелічити гурти, що грають indie-rock, а new wave, post-punk і, особливо, post-rock, здається, до нашої країни взагалі ще не дійшли. Тому ви можете розділити моє здивування, коли на одному з музичних форумів я випадково натрапив на Jabberheads. Вже перша пісня з офіційного сайту вразила мене настільки, що захотілося взнати про них ще. Після кількагодинних пошуків натрапив на інформацією, що гурт – проект екс-гітариста «Вій» Костянтина Кондрашина. А враховуючи те, що музика Вій та Jabberheads – діаметрально протилежні полюси, то дуже закортіло поспілкуватися, як він до такого життя прийшов. Костя радісно відкликнувся на цю пропозицію, залишивши номер телефону, і вже через кілька днів в назначений час, ми зустрілися в затишному літньому кафе з ним та вокалісткою – Юлею
- Розкажіть, як виникла ідея зібрати гурт?
Костя: Ідея виникла досить давно. Десь 5 років тому, ще до мого приходу в «Вій». Правда, тоді ще не знав, яка це точно буде музика, але з роками вийшов на той продукт, який подобається.
- 5 років у «Вій» – немалий строк. А які були причиною того, що ви пішли?
Костя: Власне, причина одна, і вам вже довелося її слухати. Це Jabberheads. Та і в «Вій» я приходив, як сесійний гітарист, відразу поставивши умову, що як тільки я дороблю ідею сольного проекту, то піду. Отак і пролетіли 5 років «сесійним». Як одна мить.
- До якого б ви жанру віднесли Jabberheads?
Костя: Чесно кажучи, я взагалі проти риторики щодо жанрів. Ми граємо «музику, що нам подобається». Я, звичайно, не виключаю, що найближчим часом нас якось «обізвуть», наліпивши якогось штампа. Але самим тим займатися – Боже збав.
- Скільки в гурті людей, окрім вас і Юлії?
Костя: Зі мною і Юлею – четверо. Дасть, Бог, сьогодні буде п’ятеро. Будемо прослуховувати перкусіоніста. Якщо підійде під концепцію гурту – візьмемо.
- Питання до Юлії: судячи з записів, видно, що у вас гарно поставлений голос. Десь займалися чи він від природи такий?
Юлія: Не від природи – займалася академічним вокалом. Але не довго – лише рік. Отримавши ази, намагаюся сама його підтримувати на потрібному рівні.
- Паління не заважає?
Юлія: Ані на йоту.
- У вас наразі є повноцінний демо-альбом Short Stories. Яким вбачаєте його подальшу долю?
Костя: Поки, вважаю, рано про це думати. У нас трохи інші плани. Хоча, в майбутньому, існує можливість, що ми повернемося до нього. Але це вже буде залежати від видавців, адже видавати альбом у такому вигляді – це смішно. Там є ще багацько над чим працювати.
- Ви заговорили про плани. І які ж вони у вас?
Костя: Наразі – максимально репетирувати і зігруватися, щоб вдало дебютувати. У нас акустичний концерт 30 травня в рамках проектах художньої студії «Антресоля» – Еклезіаст, інша абетка. А далі – плануємо грати. Скрізь, де тільки будуть на то умови. Будемо розглядати будь-які варіанти.
- Не боїтеся, що публіка не сприйме вас «наживо»?
Костя: Ні. Коли я грав у «Вій» – у нас теж були чорні смуги. Приходилося грати в страшних кабаках. Для трьох-чотирьох чоловік у залі. І коли хоч один починав постукувати ногою по підлозі – то було велике щастя. Тож боятися нам нічого.
- А яке майбутнє ви окреслюєте для проекту?
Костя: Важко поки про те говорити. Будемо працювати над собою і шукати свого слухача. І виступати. Хоча, мушу сказати, набагато приємніше то було б робити на open-air’ах, бо до маленьких клубів у мене ще з «Вій» свою, особиста неприязнь.
На цьому ми побажали одне одному успіху і попрощалися. Проте, ще довгий час після розмови мене переслідувала дивна впевненість – про них ми ще почуємо. Сподіватимемося на те.
Єжі Рудь [ fadiez.com.ua ]
фото: Игорь Терек
