Jolene

JabberHeads

Відігравши безліч концертів із гуртом «Вій», гітарист Костянтин Кондрашин полишив його склад у 2007 році задля втілення давньої мрії — створення колективу JabberHeads, який грав би те, що його засновник без зайвого пафосу називає «музикою, яка нам (тобто, учасникам формації — А.Б.) подобається». 2013 року музичні вподобання «джаберів» втілилися в другу повноформатну платівку із назвою “Jolene”.

Напередодні виходу альбому JabberHeads натякали на те, що диск буде строкатим, наче мозаїка. Різнокольорові, неподібні одне до одного шматочкіи складатимуть разом цілісний малюнок. Так воно й вийшло.

Не дивлячись на розмаїття ритмів і настроїв, усі пісні з альбому, зрештою, приходять до одного спільного знаменника. Слухаючи “Jolene”, складається враження, ніби ти сидиш в якійсь богемній буржуазній кафешці й, неквапно сьорбаючи напій з бокалу, прислухаєшься до того, що награють музиканти з невеличкої сцени біля барної стійки.

Всі без винятку пісні написані англійською мовою. Тож йдеться наразі не про вітчизняне кафе «Кристал», а про якийсь заклад, який розташований значно західніше, аніж Україна.

Рипуча духова секція опереточної “In Between” органічно змінюється неквапним ритмом “Far Away”, контрасний душ енергійної “Anamnesis” згодом занурюється у медитативне плавання “Paper Boat”... А напої в бармена все не закінчуються, а спогади все тікуть у голові, немов спокійна нескінченна річка...

Аби здобути прихильність випадкового слухача, кабаре-бенд має виконати бодай декілька пісень, які є добре знайомими для кожного відвідувача закладу. “Jolene” містить два кавери. Власне, це титульна пісня альбому, що є переспівом знаного хіта кантрі-співачки Доллі Партон, а також “Cry Me A River” з репертуару королеви джазу Елли Фіцджеральд.

Першу кияни помітно драматизували та сповільнили, другій, навпаки, додали темпу та рок-н-рольного колориту. Кавери, до речі, дуже природно лягають на загальне тло платівки і, загалом справляючи гарне враження, не відрізняються від авторських пісень яківстю композиції. Між іншим, б'юся об заклад, що значній кількості слухачів “Jolene” у виконанні Юлії з JabberHeads сподобається більше, аніж оригінал пані Партон.

Саунд платівки бездоганно довершує її загальну атмосферу. Поціновувач кабаре-естетики почуватиметься в ньому, наче загорнутим у знайому з дитиства домашню ковдру. Брудна єлектрогітара, «розпливчаста» ритм-секція, що начебто грає у маленькому підвальному клубі; самотній соло-вокал, майже повністью звільнений від традиційних для студії «беків» та «даблів»... Це — саме те, що потрібне, аби на сто відсотків відтворили атмосферу невимушеного виступу в невеличкому західноєвропейскому лаунж-барі.

Якщо б Том Вейтс перетворився на тендітну брюнетку, він обов'язково записав би платівку “Jolene”. Оскільки такого перевтілення не сталося, із завданням на «відмінно» впорався київський гурт JabberHeads. Можемо без сумнівів констатувати: до скарбниці незалежної української музики додано черговий діамант. Сподіваємося, що він сяєтиме якнайдовше.

Антон Бєссонов, гурт «Тім Талер»