Другий день народження сучасної української культури. Перезавантаження.

Перше відчуття було різке й проймало до кісток – як же ж тут холодно... Українська культура, що за десятки років таки вишкрябалась із мерзлого андеграунду  і кам’яних застінок, наче підсвідомо назад туди тягнеться.  Все поставила на місце пресконференція, на котрій Богдан Логвиненко та Місько Барбара в двоголос пояснили, що таке скорочення віку українського мистецтва не марне нахабство, а відбиття ідеї що сучасна культура народжувалась у наш вік, на наших очах. З тих слів потеплішало, ще більше потеплішало, коли просторе приміщення Мистецького Арсеналу почало повнитися людьми.  До зали йшли поети і музиканти, митці і менеджери, визнані письменники і студентство. Чекали Жадана, чекали Півнів, чекали чогось рідного і світлого, як ті паперові соняхи, що були розвішані геть скрізь на тлі сірих кам’яних стін.
 
Программу відкрила алегорія народження сучасної української культури. Далі присутні мали змогу насолодитися здобутками цієї, як виявляеться, вже цілком дорослої і вельми симпатичної панянки.

Сергій Жадан, відмахуючись від штучного туману, зачитав декілька віршів, чи то, пак, оповідок, зі своєї нової збірки «Марадона».  Запально, наголосно, драйвово, так як може читати лише автор, тільки Жадан.  Хоча збірка ще досить нова, разом з поетом пошепки з памяті читали присутні фанати, літературолюби, фотографи, звукорежи, маргінали й підростаюча українська інтелегенція.

Подивували і вразили виступом поети-двохтисячники. Експерементальний проект Радіо Live являє собою читання віршів у повній темрямі, під ритмічну музику. За задумом це створює психоделічну атмосферу. Спонукає впасти в віршований транс і відтворити емоції в танці.  Читання за такою формою відбувалися втретє, однак, з невідомих технічних причин, на цей раз у напівтермряві. Певно це й вплинуло на чіткість і узгодженість ритму музикантів і поетів. Однак, саме відчуття голосу  «з нізвідки» погострювало сприймання, строрювало ефект вірша «всередині серця».  Вірші лунали у просторі, створюючи образи, обриси, спогади, ноти, ідеї, спокій і дивні прагнення.

Неанонсованою несподіванкою заходу став виступ гурту Помилка резидента. Команда, загалом, вельми цікава. Нажаль, у вже розігрітій атмосфері Арсеналу добряче підмерзали ноги, що подвоювало нетерпіння, з яким публіка чекала на Мертвого Півня. Чекали молоді й заслужені, друзі, випадкові, революціонери, меломани, юні дівчата й ветерани культурних барикад.

А далі все змінилося й спалахнуло.  «100 баксів на місяць...» поволі стає візитівкою Півнів. Не лишилися ображеними ні старі фанати, ні ті, хто почав слухати гурт після гучної презентації альбому «Пісні мертвого півня».  Були і Without You, і  Ето, і Old solder, і Франсуа, і ще багато-багато чудового й знайомого, і декілька свіжих пісень. Півні планують вихід нового альбому найближчим часом. А ще були емоційні рухи й палка пластика. Видно, що Барбарі останнім часом не вистачає концертів у великих залах – для впевненості мав при собі папірець з текстами. Однак на хвилі драйву гурт створив відмінний перфоманс. Окремою цукеркою у феєрверку був вихід на сцену Любка Футорського, котрий і виконав неповторним вокалом Старенький харлей. Барбара з кожною піснею все більше розпалювався, і , здавалося, вже й не збирався сходити зі сцени до рання. Публіка тому була теж  не проти. Проти стали охоронці, переконливо погрожуючи вимкнути світло. Місько Барбара і Ко заспівали До побачення! і залишили сцену.  Потроху зігріті стіни Мистецького Арсеналу залишали стомлені й розквітлі, молодь, митці, випадкові, емо,  ...араби, опришки, гномики, мавки, мавпи, елики дивні, чорні коти, алхіміки, татари, побабісти, українці... і Мертві Півні, намагаючись встигнути на потяг до Львова.

Оленка Дяченко