«Дороги» по дорозі в небо… або «Пулей май в спину…»

В який момент група починає розуміти, що вона популярна? Може тоді, коли її пісні подобаються не лише самим учасникам групи і їх близьким? Чи коли їх грають в парках на лавах хлопці під гітару? Або тоді, коли гурт починають запрошувати пограти в іншому місті, питають райдер, платять гонорари, ставлять за порядком десь так під самий апогей збірного концерту? Якщо це все і є критеріями популярності, то група ДМЦ — без сумніву, популярна. Як? Ви не знаєте, хто це такі? Шановні, ви ж у Полтаві живете! Ну, це вже зовсім соромно! Виходить, ви не читаєте газет, не користуєтесь громадським транспортом, не бували на жодному Маzепа-фесті чи іншому вартому уваги рок-концерті, не дивитесь місцеве ТБ , і взагалі — невже ви існуєте?..

Йшов дощ. І дороги вкотре змінювали колір. Але вперше — сольно в рідному місті. Ні, ця злива не змогла завадити купі народу привалити в «22», щоб послухати живу музику, не могла вона перешкодити тій кількості спраглих справжнього свіжого саунду людей прийти і по совісті відтанцьовувати й отримувати свою порцію задоволення від зміни кольору доріг прямо на очах. Основна маса прихильників, звичайно, дівчата (група-то складається суцільно з харизматичних, в повному розквіті сил, чоловіків), але і хлопців, зрештою, теж вистачало. Зал клубу «22» не дає адекватно оцінити кількість народу, бо скільки б його не було, він (народ) все одно загубиться у його об'ємному просторому приміщенні. Тим не менше, кількість людей давала таки уявлення про те, що виступатиме гурт, який користується популярністю. В яких цілях — то вже інше питання.

Передувала музичній частині прес-конференція. Перша в історії групи, треба підкреслити. Мабуть, це дійство краще перекажуть інші мої (можна я себе до них причислю?) колеги, себто акредитована преса і представники мас-медіа. Я невгамовно і настирливо порушувала питаннями тишу, що раз по раз зависала над столом, за яким сиділи деемцешники в повному своєму складі — всі семеро. Не люблю незручних мовчань, наче і дійсно нічого спитати…

Близько назначеного на афішах часу до клубу почали підтягуватись прихильники. Але до зали вони потрапили дещо пізніше — за незмінною звичкою й традицією початку рок-концертів: плюс-мінус годинка, поки всі зберуться.

Ідучи по дорозі в небо (стоячи вже майже на його порозі! [Привіт групі АлисА і її новому альбому]), хлопці ще не зовсім туди перебрались, і ви ще зможете їх спостерігати на землі. Так чи інакше, але саме цією піснею ДМЦ почали свою двогодинну сольну програму. Вийшовши з таємничої пітьми, поступово наповнювали залу звуками сопілки Богдана, далі помалу вступала в процес і решта складу — поки все це не вилилось в єдину привітальну пісню. Не буду описувати кожну наступну композицію, але не зможу не відзначити декілька приємних сюрпризів, які для себе відкрила того дня. Група ДорогиМеняютЦвет все ще лишається в міру фолковою, як би вона від цього не відхрещувалась і які б нагороди з цього приводу (тобто фольковості) їй не вручали. І це не лише килт Бодіка, але й передусім не позбавлені самобутності вірші Гречаника. А ще хлопці вміють згадувати старі (і від того ще більш класні) й хороші пісні, і виконувати їх наближено до «того», колишнього, звучання. Чого варто було лише послухати «Купите», яку, як мені видалось, я не слухала вже півсотню років, і яка просто не могла не асоціюватись із різними бардівськими «Автографами». Те саме з «Дядькой» і «Ты мне нужна». Або ще «Зиму», яку зіграли трохи повільніше, ніж вже звикли грати - пісню, з якої для мене, щиро кажучи, і почалось усе це «ДМЦ». На додачу ще й «Пулей май», точнісінько в спину, і дійсно «застал врасплох», і хай хтось потім тільки спробує щось сказати! Якісь нові і суперечливі відчуття викликало виконання «Марии у креста», все таки пісня медитативна… І не міг не розчулити наскрізь добре знаний блюз «Место», яке, до речі, кожному з нас не варто забувати, чи хоча б для початку знати…. Про пісні з відносно нового періоду (яким я вважатиму повний перехід групи в електричне звучання) можу сказати лише те, що вони дійсно нові. Вони не кращі і не гірші за попередні, вони інші, вони ПРО інше. Про що ви будете говорити сидячи на небесах, якщо ніколи не бачили моря? Про які міста вам мріється? Про що сумує Мадонна на чиємусь балконі? Що має на увазі Гречаник під звуком «ммм»у пісні про мороз? І чи не все рівно, хто поздоровить вас із Новим роком?

Про необхідність, зайвість чи непомітність в аранжуваннях деяких пісень групи нових інструментів говорити не хочу — не моя це справа, чесно кажучи, давати поради чи тим більше критикувати успішні полтавські групи. Головне, що їм самим подобається. А інші… Інші мають безцінне право вибору звукового потоку до їхніх вух.

Концерт відверто порадував. Група впевнено рухається «по дороге в небо», і вона це ще раз повторила публіці, що не розходилась без десертного бісу. Ця пісня, але з дещо зміненим пришвидшеним ритмом, прозвучала на саме завершення вечора. «До новых встреч», - сказав Пунк… Ну, а поки що «…ждите меня степь вольная, города пустынные, реки глубокие, погреба винные… сестры родные, братья кровные…»

Автор: Ялина
Фото: Ромко [Suc]
www.music.poltava.ua