К сожалению, русская версия публикации отсутствует, предлагаем вариант на украинском языке

Дмитро Остроушко: «Бодлер – це теж рок-н-рол...»

05.12.2008 · ИнтервьюДмитро Остроушко: «Бодлер – це теж рок-н-рол...»

Дмитро Остроушко – музикант київської групи «Щастя». Зараз, окрім музики, Дмитро займається продюсуванням. Про свої досвіди Дмитро розповідає «Галицькому кореспонденту».

– Часто трапляється, що музиканти, які отримали сценічний досвід, починають займатись продюсуванням. Чому? Чи це кінець кар’єри?

Я завжди мав потяг до всяких залізяк, це для мене певний фетиш. Можливо, це пов’язано з тим, що коли я був малим, мій батько був «лабухом» – весільним музикантом, а маючи технічну освіту й стимул у вигляді славнозвісного радянського дефіциту, він ще й добре зарекомендував себе як виробник концертної апаратури. Моїми іграшками були конденсатори, лампи, транзистори. До того ж, як будь-який інший рокер пострадянського простору, я довго не мав доступу до «фірмового апарату», до можливості працювати в студії – це була певна розкіш. Тому мені видається цілком нормальним, що, коли я зміг собі дозволити мати дещо ширший арсенал, ніж просто гітара, в мене пробудилась жага до мікрофонів, магнітофонів, підсилювачів та іншого знаряддя. Я почав створювати власну студію. І мене це захопило, стало новим наркотиком.

Ще одне пояснення – прагнення незалежності. В першу чергу, творчої, але й у певному сенсі – фінансової. Адже з власною студією вже немає необхідності рахувати години, проведені у спробах щось записати, і думати, скільки коштує оренда. А ще причиною була велика кількість прикладів, коли геніальні музиканти через неможливість зафіксувати свої доробки на плівці, через відсутність попиту чи інтересу до їх творчості міняли свої життєві пріоритети, кидали музику, а за кілька років про них не дуже згадували навіть найпалкіші прихильники. Виникло бажання принаймні зробити щось у цьому плані. Відповідно, з’явився намір продюсувати записи інших.

До речі, у твоєму запитанні є певна іронія. Коли я лише починав збирати всіляке студійне лахміття, мій друг, московський музикант Андрій Сучілін, який також свого часу з музиканта перетворився на продюсера, сказав мені: «Знаєш, я по собі помітив, що коли почав займатись роботою в студії, я з часом все менше відчував себе виконавцем, а все більше – звукорежисером, звукооператором, продюсером. Сподіваюсь, з тобою так не станеться». Справді, часто я не можу сказати, що для мене цікавіше – сцена чи робота з мікрофонами. Але принаймні досі від сцени не відмовився.

– Що, на твою думку, може зрушити герметичність радіо і телеканалів відносно великого масиву якісної української музики? Надія є?

Мені здається, дещо наївно про це говорити і розглядати це саме під таким кутом зору. Радіо та телебачення тут ні до чого. Радіо та телебачення – це бізнес, і він полягає у продажу рекламного часу. Для того, щоб рекламний час добре продавався, треба ставити в сітку такі передачі, які забезпечуватимуть станції чи каналу високі рейтинги. І в такому контексті питання якоїсь ідеології, усвідомлення необхідності щось робити для вітчизняних виконавців, врешті-решт, патріотизм – зайва й нікому не потрібна патетика.

Музику на телеканали та на радіостанції постачають музичні лейбли. Так простіше, і це нормально. Наша країна в цьому сенсі ніяк не відрізняється від будь-якої країни Європи чи Америки. Інша проблема – це неохопленість дуже великої маси цікавих українських музикантів лейблами. Мені здається, з цим мало що можна вдіяти. На жаль, розвиток українського шоу-бізнесу збігся у часі з кардинальними змінами у законах дії шоу-бізнесу світового. Поки ми тільки доростали до того, щоб у нас з’явилась інфраструктура шоу-бізнесу, яка дає місце для існування та процвітання лейблів, а відповідно, і музичних сцен абсолютного різного спрямування, в світі завдяки Інтернету, глобалізації, іншим сучасним процесам ситуація стала такою, коли вижити може лише абсолютно комерційний, орієнтований на смаки масового споживача лейбл. А на чому в нас вихований смак масового споживача? На радянській естраді, помноженій на блатняк? Додай до цього сексу та екстравагантності, і матимеш саме те, що ми й маємо. Я думаю, твоє запитання стосувалось якраз не географічної належності, а якості та різноманітності музики, яку ми чуємо в ефірі. Хочу нагадати тобі про те, що 80% українського музичного теле- та радіо ефіру заповнені саме музикою, виробленою в Україні.

– Ти мав певне відношення до організації концертів Пола Маккартні і «Квін» в Україні, що відрізняє цих музикантів від українських, окрім міфу, професійності, досвіду і тому подібного?

Ти будеш розчарований, але, на мою думку, їх відрізняє саме професійність та досвід. Я б сюди додав ще культурний бекграунд. Я не хочу сказати, що українські виконавці не мають досвіду чи вони не професійні, але мало кого з них можна порівняти у цьому сенсі з західними артистами. І я глибоко переконаний, що ті з них, кого можна порівнювати, виглядатимуть абсолютно достойно на будь-якій сцені будь-де у світі. Я не є шанувальником групи «Океан Ельзи», але це колектив, який без додаткових посилань на особливі контексти можна правомірно ставити за якістю шоу в один ряд з загальновідомими світовими зірками. Хлопцям пощастило, і вони набули дуже багатого досвіду і високої професійності. Інший приклад, що наочно демонструє важливість культурного бекграунду, – «Esthetic Education». Здавалось би, така проста річ, а як кардинально все міняє!

– Наскільки я знаю, ти проповідуєш підходи до звуку, знайдені в середині 80-х, коли рок-музика отримала нове дихання. Зараз завдяки уніфікації каналу MTV, як на мене, ситуація є досить безнадійною. Рок-н-рол нарешті помер?

Якщо бути точним, мої музичні вподобання найбільше схиляються до тієї музики, яка створювалась в 70-х та 80-х роках. Здебільшого, це панк та пост-панк, а також всі течії, що є від них похідними. А якщо говорити про звук, мені подобається звук, як його робили і в 60-х, і в 70-х, і в 80-х, і на початку 90-х. Я не люблю сучасний звук – занадто комерційний, занадто компресований, занадто стерильний.

Рок-н-рол не може померти апріорі. Бо це не стиль і не жанр, а спосіб життя, філософія, віра – те, що англійською мовою влучно зветься «attitude». Бодлер – це теж рок-н-рол. Не за категорією, а за сприйняттям. І це ніколи не зникне. Просто за 100 років відповідні речі набувають зовсім інших форм, суть від цього не змінюється.

Розмовляв Олег ГНАТІВ
Галицький кореспондент


 
ПУБЛИКАЦИИ
Dobro - відео «Квітка»
НОВОСТИ
Dobro - відео «Квітка»
12.09.2011

Dobro - це студійний проект учасників групи Щастя з іншими музикантами... Композиція «Квітка» проспівана Ольгою Чірковою, «Ті, що падають вгору»

Інді-гурт «Щастя»: усе починалося з Blabba...
ИНТЕРВЬЮ
Інді-гурт «Щастя»: усе починалося з Blabba...
03.03.2010

Український інді-гурт «Щастя» належить до вічно молодих і перспективних, жартує його засновник і лідер Дмитро Остроушко, хоча більшість музикантів команди грає спільно вже понад 15 років.

«Щастя» - готує другий альбом
НОВОСТИ
«Щастя» - готує другий альбом
08.02.2006

Здається, давно не було нічого чути про гурт «Щастя», і у прихильників колективу почали виникати запитання: «А чи вони ще досі існують?». Але приводів для занепокоєння немає. Просто наші герої гітарного інді працюють над новим, другим за рахунком, альбомом.

ДОСЬЕ РЕКОМЕНДАЦИИ
No comment
НОВОСТИ
No comment
24.03.2022

No comment

Latvian Rock and Metal is with Ukraine!
НОВОСТИ
Latvian Rock and Metal is with Ukraine!
02.05.2022

Латвийские рок- и метал-группы и другие представители индустрии выражают свою поддержку народу Украины в это непростое время!