Дмитро Остроушко: «Бодлер – це теж рок-н-рол...»

05.12.2008 · Інтерв'ю

Дмитро Остроушко – музикант київської групи «Щастя». Зараз, окрім музики, Дмитро займається продюсуванням. Про свої досвіди Дмитро розповідає «Галицькому кореспонденту».

– Часто трапляється, що музиканти, які отримали сценічний досвід, починають займатись продюсуванням. Чому? Чи це кінець кар’єри?

Я завжди мав потяг до всяких залізяк, це для мене певний фетиш. Можливо, це пов’язано з тим, що коли я був малим, мій батько був «лабухом» – весільним музикантом, а маючи технічну освіту й стимул у вигляді славнозвісного радянського дефіциту, він ще й добре зарекомендував себе як виробник концертної апаратури. Моїми іграшками були конденсатори, лампи, транзистори. До того ж, як будь-який інший рокер пострадянського простору, я довго не мав доступу до «фірмового апарату», до можливості працювати в студії – це була певна розкіш. Тому мені видається цілком нормальним, що, коли я зміг собі дозволити мати дещо ширший арсенал, ніж просто гітара, в мене пробудилась жага до мікрофонів, магнітофонів, підсилювачів та іншого знаряддя. Я почав створювати власну студію. І мене це захопило, стало новим наркотиком.

Ще одне пояснення – прагнення незалежності. В першу чергу, творчої, але й у певному сенсі – фінансової. Адже з власною студією вже немає необхідності рахувати години, проведені у спробах щось записати, і думати, скільки коштує оренда. А ще причиною була велика кількість прикладів, коли геніальні музиканти через неможливість зафіксувати свої доробки на плівці, через відсутність попиту чи інтересу до їх творчості міняли свої життєві пріоритети, кидали музику, а за кілька років про них не дуже згадували навіть найпалкіші прихильники. Виникло бажання принаймні зробити щось у цьому плані. Відповідно, з’явився намір продюсувати записи інших.

До речі, у твоєму запитанні є певна іронія. Коли я лише починав збирати всіляке студійне лахміття, мій друг, московський музикант Андрій Сучілін, який також свого часу з музиканта перетворився на продюсера, сказав мені: «Знаєш, я по собі помітив, що коли почав займатись роботою в студії, я з часом все менше відчував себе виконавцем, а все більше – звукорежисером, звукооператором, продюсером. Сподіваюсь, з тобою так не станеться». Справді, часто я не можу сказати, що для мене цікавіше – сцена чи робота з мікрофонами. Але принаймні досі від сцени не відмовився.

– Що, на твою думку, може зрушити герметичність радіо і телеканалів відносно великого масиву якісної української музики? Надія є?

Мені здається, дещо наївно про це говорити і розглядати це саме під таким кутом зору. Радіо та телебачення тут ні до чого. Радіо та телебачення – це бізнес, і він полягає у продажу рекламного часу. Для того, щоб рекламний час добре продавався, треба ставити в сітку такі передачі, які забезпечуватимуть станції чи каналу високі рейтинги. І в такому контексті питання якоїсь ідеології, усвідомлення необхідності щось робити для вітчизняних виконавців, врешті-решт, патріотизм – зайва й нікому не потрібна патетика.

Музику на телеканали та на радіостанції постачають музичні лейбли. Так простіше, і це нормально. Наша країна в цьому сенсі ніяк не відрізняється від будь-якої країни Європи чи Америки. Інша проблема – це неохопленість дуже великої маси цікавих українських музикантів лейблами. Мені здається, з цим мало що можна вдіяти. На жаль, розвиток українського шоу-бізнесу збігся у часі з кардинальними змінами у законах дії шоу-бізнесу світового. Поки ми тільки доростали до того, щоб у нас з’явилась інфраструктура шоу-бізнесу, яка дає місце для існування та процвітання лейблів, а відповідно, і музичних сцен абсолютного різного спрямування, в світі завдяки Інтернету, глобалізації, іншим сучасним процесам ситуація стала такою, коли вижити може лише абсолютно комерційний, орієнтований на смаки масового споживача лейбл. А на чому в нас вихований смак масового споживача? На радянській естраді, помноженій на блатняк? Додай до цього сексу та екстравагантності, і матимеш саме те, що ми й маємо. Я думаю, твоє запитання стосувалось якраз не географічної належності, а якості та різноманітності музики, яку ми чуємо в ефірі. Хочу нагадати тобі про те, що 80% українського музичного теле- та радіо ефіру заповнені саме музикою, виробленою в Україні.

– Ти мав певне відношення до організації концертів Пола Маккартні і «Квін» в Україні, що відрізняє цих музикантів від українських, окрім міфу, професійності, досвіду і тому подібного?

Ти будеш розчарований, але, на мою думку, їх відрізняє саме професійність та досвід. Я б сюди додав ще культурний бекграунд. Я не хочу сказати, що українські виконавці не мають досвіду чи вони не професійні, але мало кого з них можна порівняти у цьому сенсі з західними артистами. І я глибоко переконаний, що ті з них, кого можна порівнювати, виглядатимуть абсолютно достойно на будь-якій сцені будь-де у світі. Я не є шанувальником групи «Океан Ельзи», але це колектив, який без додаткових посилань на особливі контексти можна правомірно ставити за якістю шоу в один ряд з загальновідомими світовими зірками. Хлопцям пощастило, і вони набули дуже багатого досвіду і високої професійності. Інший приклад, що наочно демонструє важливість культурного бекграунду, – «Esthetic Education». Здавалось би, така проста річ, а як кардинально все міняє!

– Наскільки я знаю, ти проповідуєш підходи до звуку, знайдені в середині 80-х, коли рок-музика отримала нове дихання. Зараз завдяки уніфікації каналу MTV, як на мене, ситуація є досить безнадійною. Рок-н-рол нарешті помер?

Якщо бути точним, мої музичні вподобання найбільше схиляються до тієї музики, яка створювалась в 70-х та 80-х роках. Здебільшого, це панк та пост-панк, а також всі течії, що є від них похідними. А якщо говорити про звук, мені подобається звук, як його робили і в 60-х, і в 70-х, і в 80-х, і на початку 90-х. Я не люблю сучасний звук – занадто комерційний, занадто компресований, занадто стерильний.

Рок-н-рол не може померти апріорі. Бо це не стиль і не жанр, а спосіб життя, філософія, віра – те, що англійською мовою влучно зветься «attitude». Бодлер – це теж рок-н-рол. Не за категорією, а за сприйняттям. І це ніколи не зникне. Просто за 100 років відповідні речі набувають зовсім інших форм, суть від цього не змінюється.

Розмовляв Олег ГНАТІВ
Галицький кореспондент

ПУБЛІКАЦІЇ
Dobro - відео «Квітка»
НОВИНИ
Dobro - відео «Квітка»
12.09.2011

Dobro - це студійний проект учасників групи Щастя з іншими музикантами... Композиція «Квітка» проспівана Ольгою Чірковою, «Ті, що падають вгору»

Інді-гурт «Щастя»: усе починалося з Blabba...
ІНТЕРВ'Ю
Інді-гурт «Щастя»: усе починалося з Blabba...
03.03.2010

Український інді-гурт «Щастя» належить до вічно молодих і перспективних, жартує його засновник і лідер Дмитро Остроушко, хоча більшість музикантів команди грає спільно вже понад 15 років.

«Щастя» - готує другий альбом
НОВИНИ
«Щастя» - готує другий альбом
08.02.2006

Здається, давно не було нічого чути про гурт «Щастя», і у прихильників колективу почали виникати запитання: «А чи вони ще досі існують?». Але приводів для занепокоєння немає. Просто наші герої гітарного інді працюють над новим, другим за рахунком, альбомом.

ДОСЬЄ РЕКОМЕНДАЦІЇ
Alexis Machine: Про гурт, творчість та роль музики в житті
ІНТЕРВ'Ю
Alexis Machine: Про гурт, творчість та роль музики в житті
23.08.2018

Alexis Machine планує презентувати другий сингл, який присвятить Олегу Сенцову. З цього приводу ми поспілкувались з фронтменом гурту Іллею Касьяненком

Український музичний ярмарок-2018
АНОНСИ
Український музичний ярмарок-2018
16.09.2018

11 – 13 жовтня в Києві відбудеться провідна музична виставка Східної Європи, адже лише тут можна знайти повний асортимент усієї продукції необхідної для створення та просування музики