Рой

Pulatova

Про дебютний альбом «Рой» проекту Pulatova можна сказати з упевненістю: він шикарний. На цьому рецензію варто було б завершити, надавши музиці можливість самостійно розмовляти зі слухачем. На жаль, амбіції рецензента вкупі з банальним прагматизмом — за тексти довжиною в декілька рядків гонорари сплачують хіба що суперзіркам від журналістики — не дозволяють цього зробити.

Отже, історія Pulatova починається там, де закінчується (або, якщо дивитися на речі оптимістичніше, переривається) дискографія одеської групи Flёur. Після того, як команда оголосила припинення діяльності, одна з її солісток Олена Войнаровська, покликавши за собою більшу частину колективу, продовжила творчі експерименти в межах традицій, до яких слухачі її гурту вже добре звикли. Інша фронтвумен, Ольга Пулатова, залишилася на самоті. Вона відмовилася від звичних для Flёur рецептів музикування і почала все з самого початку.

Щоправда, компаньйоном Ольги за новим проектом все-таки стала людина з фльорівського минулого. Почесну роль бойового товариша виконав Євген Чеботаренко. Кілька років тому він співпрацював з Flёur в якості бас-гітариста. Поціновувачам альтернативної музики він більше відомий як лідер команди My Personal Murderer — похмурої, потойбічної, наповненої гітарними награваннями в естетиці post-rock'у.

Власне, саме Murderer'овскі вібрації, помножені на мелодії та гармонії Оліних пісень, склали музичну основу диска. Звучить ця суміш приголомшливо. Шанувальникам гурту Flёur пластинка, ймовірно, нагадає записи, які Пулатова робила у співпраці з московською командою Verba. Так само, як і ті роботи, «Рой» базується на гітарних рифах та синтетичних ефектах. Втім, записи із Verba звучали, скоріше, як цікавий експеримент, записаний у дні відпочинку від діяльності Flёur. Платівка гурту Pulatova зроблена на іншому рівні відповідальності.

Тут вивіреним є кожен звук. Кожен гітарний пасаж або електронний тембр звучить саме так, як треба. Чого варті самі лише багатошарові бек-вокали, працювати над якими довелося вочевидь не одну годину студійного часу. Певно, альбом «Рой» був для Ольги Пулатової справою честі. Чимось на зразок іспиту, склавши який, вона підтвердила б свою здатність працювати за межами гурту Flёur, спілкватися з публікою мовою абсолютно іншої музики.

На тлі індустріально-гітарного ландшафту, що його створив Євген Чеботаренко, існує пісенна поезія Ольги. Мова текстів Пулатової жива, розмовна. Це їхня безумовна перевага. Так цілком могли б виглядати спонтанні роздуми сучасної людини, які у власних корисливих цілях законспектував якийсь медіум. Легка сумбурність викладу, що є властивою віршам Пулатової, йде їм на користь. Вона додає текстам природності, невимушеності, ріднить їх з монологом, який людина хотіла вести подумки та випадково для самої себе промовила вголос. Або, якщо хочете, з молитвою, яка у звичайної людини часто нагадує не богодухновенну проповідь святого отця, а недоладну спробу виокремити з нескінченного потоку власних потреб найважливіші. І, відповідно, сформулювати з них більш-менш конкретні прохання до Всевишнього.

Ліричний герой альбому «Рой» — звичайна жива людина з плоті та крові, яка рухаєтся по життю як уміє. Помиляється, спотикається. Майже свідомо тисячі разів поспіль наступає на одні і ті самі граблі, прекрасно розуміючи, що зараз її боляче шандарахне ручкою по лобі. Та все одно рухається вперед, відчуваючи, що хтось дуже важливий вірить в неї, підтримує її своєю вірою в найскладніших ситуаціях.

Прикро усвідомлювати, що за більш ніж півроку життя альбом «Рой» так і не отримав належної уваги з боку преси та слухачів. Втім, чи часто публіка помічає з першого погляду по-справжньому якісні записи? Альбом, безумовно, став віхою на творчому шляху Ольги Пулатової. Своєю значущістю для її творчої еволюції він не поступається жодній платівці Flёur. Чи буде «Рой» настільки ж популярний, як і роботи легендарного одеського гурту, покаже тільки час.