Best Маzепа-фест!

Просто гарні штани

День перший.

Майданчик коло палацу «Україна».
Біля автобуса «Мерседес», який дуже нагадував рідний «ЛАЗ», зібралася київська делегація рок-музикантів і журналістів. Сюрприз від організаторів: мого прізвища в списку від'їжджаючих не було: «Чекайте, якщо будуть місця, ми вас акредитуємо». Трохи потішило те, що я такий виявився не один. Нарешті всі розсілися і ми їдемо. Хто спить, хто слухає плейєер, хто читає.

Сьозік рятує себе від смерті, а «Трутнів» від розвалу

Акція протесту
У барабанщика гурту «Трутні» Сьозіка зранку, мабуть, був сушняк, бо за півгодини він видудлив літрову пляшку солодкої водички, а ще через півгодини почав вимагати від водія зробити термінову зупинку коло придорожніх кущів… Водій відповів, що зупинка буде лише одна і то через годину. Тоді Сьозік, вичерпавши весь діапазон аргументів від благань до рішучих вимог, висловив традиційне в таких випадках закляття, взяв порожню пляшку, пішов в кінець автобуса, розстібнув штани і, не соромлячись присутніх дам, показав водієві свій останній найпотужніший аргумент…

На мій зніяковілий погляд, знайома журналістка відповіла: «А що ти хочеш? Це ж рок-музиканти!!!» Акція протесту справила на водія належне враження і, до великої радості багатьох пасажирів, ми нарешті зробили зупинку.

В Полтаві нас спочатку поселили в готелі «Київ», смачно нагодували в їдальні, потім музикантів повезли на саундчек, а журналістів - на прес-конференцію.

Прес-конференція.
Прес-аташе Олександр Євтушенко розповів про засади фестивалю, представив деяких учасників і презентував компакт-диск та аудіо касету із записами учасників «Мазепи-Фесту 2003».

Як зазначено в прес-релізі, батьками і засновниками фестивалю є ПООП «Просвіта», Микола Кульчицький - виконавчий директор, депутат Верховної Ради України, Сергій Архипчук - режисер і ведучий, Олександр Євтушенко - музичний продюсер .

Хоча другий Мазепа-фест відбувся за підтримки, в тому числі фінансової, політичного об'єднання «Наша Україна», це ніяк не вплинуло на підбір учасників фестивалю. Їх політичні уподобання залишилися приватною справою кожного. Втім, забігаючи наперед, скажу, що організатори фестивалю добре скористалися нагодою поагітувати полтавську молодь за Віктора Ющенка.

І от нарешті ми на полтавському Співочому полі. Чудова сонячна погода. Глядачі - в основному студенти та школярі - поступово заповнюють місця в амфітеатрі, побудованому на мальовничих схилах біля каскаду озер. Звучать позивні і - довгоочікуване свято почалося!

Співоче поле
Розпочали концерт господарі фестивалю - полтавські гурти, серед яких вартими уваги були, хіба що «Круті педалі». Коли почало сутеніти, енергетика залу і сцени поступово піднімалася до апогею. Музиканти із гуртів «Талісман», «Незвичайний такотож», «Трансформер», «Бавовна» заводили публіку, а публіка шаленіла і заводила музикантів.

«Трутень» Жора Гаркавець

Коли ж на кін вийшли «Трутні» і Сергій Архипчук закликав «порвати всіх на шматки» Олег Гончар (бас-гітара) запевнив «Зараз порвемо». В тому що це так і буде, стало ясно із перших ударів барабанних паличок вже згадуваного Сьозіка ( Сергія Плаксія). Дивна річ, ще не різав повітря соло-гітарою Жора Гаркавець, ще не ревів, як ватажок розбійників, Гончар - тільки барабани Плаксія - а всі відчули - ось воно, те що треба! Не зважаючи на те що «Трутням» звукооператор забезпечив найгірший звук ( мікрофони весь час «заводилися», монітори то оглушували самих музикантів, то ледве звучали) «Трутні» показали, що є в наших порохівницях сухий порох європейського рівня.

Впевненості в цьому додали неповторний «Вій», «Нумер 482», «Сад» - «Скарб» «Гайдамаки».

День Другий.

«Рокеры и панки - бледные поганки»

Полтава.
До вечора ще було далеко, тож можна було ближче познайомитись із знаменитою Полтавою. Киянину це місто нагадувало Поділ початку перебудови. Максимум -п'ятиповерхові будинки, якщо щось солідне - то дореволюційної пори. В центрі неприємно вразила спроба тамтешнього архітектора скопіювати «теплички» на нашому Майдані. Вийшло по-провінційному жалюгідно. Нехай полтавчани не ображаються, це не їх вина, такими є майже всі обласні і районні центри. Збереглися недоторканними «революційні» назви вулиць. В центральному парку дітлахи катаються на машинках довкола пам'ятника «Победы русского оружия» в Полтавській битві. Тож проведення подібних фестивалів має величезне значення для підняття патріотичної свідомості молоді таких міст.

Спостереження
Концерт другого дня відрізнявся кращим звуком, напевно звукооператор таки набрався досвіду. Вже можна було розібрати про що саме співають гурти «Очеретяний Кіт», «Перкалаба», «Димна суміш» etc…

Молодь вже не сиділа на лавках, а танцювала і стрибала на них. Тож не дивно, що після фестивалю зал Співочого поля був схожий на об'єкт прицільного бомбардування. Але такі вже традиції рок-концертів, починаючи із знаменитого фестивалю у Вудстоку.

Наочне свідоцтво успіху фестивалю

Поламані крісла, або лавки, в нашому випадку, свідчать про те що молодь «відтягнулася» на славу. Медики із чергової «швидкої» сказали, що серйозних травм не було, зверталися в основному із подряпинами.

Я поцікавився у незворушних міліціонерів, що охороняли сцену і слідкували за порядком на фестивалі, чи подобається їм ця музика. Після чергового «Ні», запитав, а яка ж музика їм подобається? - «Верка Сердючка гарно грає». No comment.

Як і напередодні, справжній фест почався, коли на сцену вийшли монстри: «Борщ», «Перкалаба», «Мертвий півень» + Віктор Морозов.

Необхідна, в таких випадках, аналітика.

Окрема розмова про мову.
Цієї теми майже всі, хто писав про фестиваль, старалися уникати. Хоча організатори не приховували - це фестиваль української рок-музики. Під час концерту Сергій Архипчук не раз нагадував музикантам «Співаймо українською, говоримо українською!»

Не знаю, чи варто тут пояснювати, що мова - це стратегічна зброя в сучасних інформаційних війнах, коли країни втрачають незалежність тільки тому що народу стає байдужою доля своєї мови. Потужні, я б сказав, здорові держави, проводять агресивну культурну і, зокрема, мовну політику спрямовану не тільки на своїх громадян, але і на всі інші нації.

В цій інформаційній війні Україна віддала найпотужнішу сучасну зброю: радіо, телебачення, пресу в руки агресора, а державні діячі тим часом намагаються всім довести, що вони найкращі в світі пацифісти.

В цих умовах полтавський рок-фест показав чіткий вектор: хочеш бути почутий і підтриманий - співай українською, говори українською.

Має бути і фестиваль і конкурс
Хоча фестиваль - за означенням не конкурс, і формально ніхто не визначав сильніші і слабші рок-гурти, все ж певна ієрархія учасників була запрограмована самими організаторами фестивалю, адже найпотужніші команди чомусь завжди виступають на завершення концерту.

З іншого боку, і журналісти і глядачі свідомо чи несвідомо оцінювали виступи кожної команди і складали кожен свій власний рейтинг.

Я намагався тут уникнути оцінювання тих чи інших команд. По-перше,  - це буде нудно читачеві, по друге, він все одно не повірить, що його улюблений гурт - поганий. По-третє, всі подібні журналістські оцінки страшенно страждають суб'єктивізмом. Наприклад мені не подобаються «Гайдамаки». На мій суб'єктивний погляд, вони грають музику для тих хто скучив за сільськими клубними дискотеками. В цьому мене ще більше переконав їх виступ в київській галереї «Лавра», який відбувся через кілька днів після фестивалю. До речі, принагідно, порада всім рок-гуртам: ніколи і близько не підходьте до цього залу. Гіршого приміщення для виступу немає не тільки в Києві і Україні, напевно, в цілому світі не знайдеться. В на третину заповненому залі з голими бетонними стінами, звук перетворювався на важке місиво, з якого можна було відфільтрувати лише ритм, що й робили студенточки сільського походження, хвацько витанцьовуючи польку.

Але «Гайдамаки» подобаються таким «авторитетам», як Сашко Євтушенко та Кирило Стеценко. А їх думка багато важить. Гадаю, розгадка криється в тому що «Гайдамаки» практично єдині, чия мелодика і ритміка ґрунтується на традиційних українських піснях. Тож вибирати не доводиться. Хоча, як на мене, їх виступи дуже схожі на пародію.

В такому разі, чи можливо, взагалі об'єктивно оцінити рівень того чи іншого колективу? Відповідь: «нехай все вирішує глядач» теж не підходить. Адже глядач-слухач-споживач підтримує те, на що йому вкажуть засоби масової інформації, ті ж журналісти, або точніше, ті, хто їх найме.

На моє переконання, об'єктивна оцінка можлива. Вимоги до музикантів прості і банальні. Вони мають вміти:
а) грати
б) співати;
в) робити шоу на сцені;
І останнє, але принципово важливе: у них мають бути рок-тексти.

Не забуваймо: справжній рок - завжди був свідченням протесту, бунту. Проти чого? Це вже інша тема. Хоча б проти тої самої музики, яка вже всім печінки проїла. Згадаймо найпопулярніші російські рок-гурти. Тексти їх пісень нехай не поетичні, але чітко виявляють позицію їх авторів: «Ми не такі як всі, ми не бидло!»

Можливо тому і не любила влада рок-музику в радянські часи, не шанує вона її і зараз, відправляючи в «андеґраунд», «неформат», «альтернативу»…

Так от, наші рокмени мають мати відповідні тексти, вміти грати, співати, робити шоу і ще… мати рокерську душу.

Композитор Кирило Стеценко, який обіцяв наступного року «всім показати справжній рок» і автор статті

Взагалі вся ця розмова має сенс, коли ми домовляємося про висоту, на яку встановлюємо планку вимогливості. Для мене ця планка - світовий рівень. Всі інші висоти прирікають нас на хуторянство, провінційність і другорядність.

Поки що ж серед відомих українських команд тільки декільком вдалося досягти відповідних висот і, до речі, їм важко знайти відповідника серед російських чи західних гуртів.

Напевно число таких колективів набагато більше, але хто їх знає? От цю задачу і мають вирішувати наші рок-фестивалі. Виявляти таланти підтримувати і заохочувати.

Не погано було б наступного року замахнутися на триденний фестиваль. Два дні віддати на відбірковий тур, а на третій - зробити справжній фест переможців. А трьох кращих преміювати записом компкактів. Було б результативно, корисно і давало б певний орієнтир музикантам.

Микола Підгорний, спеціально для Київського Рок Клубу.

Дикі танці