Vivienne Mort - відіграли на підтримку другого альбому «Театр Pipino»

26 березня у столичному арт-клубі 44 відбувся концерт магічного кабаре-квартету Vivienne Mort на підтримку їхнього другого альбому «Театр Pipino». У переповненому дощенту залі було на диво затишно, ніби всі одне одного давно знали. Знайшовши місце де стати, я разом з усіма став чекати на початок.

Витримавши невеличку паузу, Vivienne Mort піднялись на сцену під супровід теми з «Ловців привидів», щиро посміхаючись здивованій і трохи розгубленій аудиторії, яка на мить поринула у спогади дитинства. Саме у ту мить, без зайвих передмов, гурт розпочав своє дійство. Так, саме «дійство», бо назвати це концертом чи то пак театральною виставою – означало б лишити без уваги саму суть того, що відбувалось. То була дивна метафізична подорож, в якій поступово розчинилось відчуття місця й часу, й навіть важко було зрозуміти, хто саме подорожує цими закамарками пам’яті про те, чого ніколи не було (чи все ж таки було?), цими течіями, що пронизують життя і смерть, й несуть далі, за межі уяви, туди, де все почалось і де все закінчиться, де сновидіння може нарешті зазирнути у очі того, кому воно сниться…

В антракті, долаючи відчуття, що «нема куди подіти руки», піднявся сходами у свіже димне повітря біля входу, де обмінювалися враженнями небайдужі свідки першого акту, і подумки аналізував те, що зі мною щойно сталося. Як вони це роблять? Що саме так стрімко охопило мене? Музика, що пробуджує в пам’яті історії з викликанням душ померлих, мандрівними цирками, факірами та одним-єдиним доленосним бажанням? Чи може тривожні образи віршів? Голос Даніели, який, обминаючи розум, звертається до клітинної пам’яті про інше життя десь у іншому світі? Її рухи, те, як вона дивиться тобі в очі? Чи може те, що дивиться з її очей?..

Друга дія розгорталася вже у «Театрі Pipino», починаючись з народної пісні «Перейди місяцю». І знову вилися примарні візерунки, в яких ввижалися передмістя Віфлеєму, обличчя дівчини, що посміхається крізь моторошну товщу зимної Сени, довгі тіні дерев та променисте Небо, з якого спускаються Святі... Ледве почавши «Сліди маленьких рук», Дана не стримала почуттів, – її голос затремтів, на очі навернулися сльози. На мить здалося, що вона припинить співати, аж раптом звідусіль до неї потягнулися голоси, ніби руки, що підхопили дівчину й несли крізь всю пісню. Посеред цього тихого, трохи боязкого, але абсолютно щирого «хору», я відчував, як глибоко в мені самому щось плаче, але без суму, без болю – наче сніг тане. І цією водою тече життя, що постійно змінюється, змінює нас самих, але ніколи не спиняється і ніколи нікуди від нас не йде…

Наостанок Vivienne Mort зіграли тиху й сповнену світла пісню «Вечір». Після слів любові та вдячності вони, пританцьовуючи, залишили сцену під ту ж саму «Ghost Busters», начебто проводячи межу і повертаючи глядача до «реальності». Придбавши кілька примірників альбому, я ще якийсь час сидів на краєчку сцени та спостерігав за тим, як оточуючий простір потроху набуває знайомих рис, з нього проступають знайомі обличчя, на сцені змінюються декорації… але навіть коли я пішов, навіть тепер, згадуючи про це, я все ще маю у собі частинку того, іншого простору…

автор - Сергій Шагдамов

* Послухати, придбати альбом он-лайн, а також фінансово підтримати розвиток гурту можна тут: http://viviennemort.mow.fm