Український рок: «Пре» або не «пре»...

Суть рок-н-ролу - у метафізиці обміну енергіями поміж музикантами і публікою, силою і якістю отих «позитивних вібрацій»вимірюється рівень успіху виконавців. «Пре» або не»пре»- ця нібито елементарна реакція слухача-глядача на виступ групи завжди безпомилково фіксує енергетичний градус концерту і визначає місце артистів у реєстрі фаворитів або у списку аутсайдерів.

У київському Палаці спорту відбувався сольний концерт світової рок-зірки Ленні Кравіца. Його виступ «розігрівала»група «Грін Грей». Хлопці і грали ніби як завжди, поводилися як такі собі рок-месії, але вже на другій енергійно-експресивній пісні Ленні Кравіца невиразні враження від «Грін Грея» остаточно вивітрилися з голови. Цікаво, що знайомі, які були на тому шоу, не змогли пригадати «Грін-Грей». Певно, надто вже нерівноцінним був виконавський клас і рівень енергообміну світової зірки і місцевих кумирів.

Пам’ятаю гостре відчуття сорому за «Братів Карамазових», які розігрівали славетного Роберта Планта на Олімпійському стадіоні у Києві. Млявий блюз-рок не дуже тверезих «Братів...» безнадійно потонув у свисті невдоволених рок-фанів. Ситуацію своїм блискучим виступом врятував, ясна річ, сам Роберт Плант.

На київському спільному концерті груп «В. В.» і «Мумій троль»останні виступали у ролі хедлайнерів. Однак «В.В.» швидко довели публіку до стану ейфорії і так виснажили публіку, що та вже майже не реагувала на виступ «хедлайнерів». На європейському мега-фесті «Вейв готик трефен» (Дрезден) була гордість за наших «Кому Вниз», яких там сприймали як справжніх герїв східнослов’янського готик-рока.

У світі цінується не лише майстерність і самобутність, а й вміння групи викладатися на «всі сто». Якраз з цим у наших груп є проблеми, які гальмують зріст самої групи і цілого жанру.

Якщо ви обожнюєте живу музику, драйв і енергетику, вас ніколи не введе в оману ані вигадлвий піар, ані якість кліпів-штучний продукт для вас залишиться штучним. Як не намагалася агенція «Нова» (та, що веде Ірину Блик і Вєрку Сердючку) розкрутити солодкавих «Авіаторів», нічого з того не вийшло. Шоу-бізнесові технології, які ефективно працюють у поп-форматі, майже не працюють, коли йдеться про рок-н-рол, або живу музику взагалі.

Історія успіху «В.В.»- це історія колосальних за рівнем самовіддачі концертів плюс міфологічна аура рок-дисидентів, вигнанців, що спочатку зробили собі ім’я далеко за межами Батьківщини. «Океан Ельзи», «Скрябін», «Гайдамаки», «Тартак» і «ТНМК» торували собі шлях тими ж концертами, а суб’єктами технологічно організованого шоу-бізнесу стали значно пізніше, коли їхні акції чесно заробленої популярностї зросли у ціні.

Але ці групи - то, радше, виняток на тлі взаємної недовіри шоу-бізнесу і рок-тусовки. Причина - у тотальній нестиковці смаків і принципів. Люди, які зробили солідні гроші на «пающіх трусах», не розуміють як можна заробити на рок-н-ролі. Переважна більшість команд існують у режимі «стихійної самоокупності». Ними опікуються не продюсерські компанії, а вільні менеджери, точніше-адміністратори, які здатні забезпечити колектив такою-сякою кількістю виступів, «вписати» у фестивальні солянки, корпоративні вечірки. Але гарантій ніхто не дає, концертів, як правило, мало, музиканти змушені десь підробляти, а це, звісно, негативно впливає на виконавський рівень групи. Звідси - синдром одного хіта, коли група «видихається»,  ледь перетнувши стартовий відрізок кар’єри.

Але й тут не усе так однозначно похмуро. Цікавою альтернативою попсовим шоу-структурам стала агенція «Іншамузика» - своєрідний симбіоз аудіокомпанії і концертної організації. «Інша музика» розкручає кращі альтернативні формації («Тол», «Анна», «Мерва», «Карна»), видає диски, влаштовує тури і імпрези. Одне слово - завойовує свій сегмент музичного ринку. Нарощує оберти й «Наш формат»- мистецька агенція, яка пропагує виключно вітчизняний продукт, українські цінності.

Найпомітніша тенденція останніх років - тотальний зсув рока у річище фольклору й етно. Як у часи горбачовської «пєрєстройкі», коли філармонійні «Віа» перелицьовували своє звучання «під рок», так нині багато хто вплітає етно-мотиви у свої пісні. Окрім суто конюктурних груп, є й такі, хто до народного коріння звернулися внаслідок пошуків власної ідентичності. Кількість етно-рокових імпрез зростає постійно, однак поки що свого українського Бреговича ми світові не подарували. Зростає у Європі й популярність ворлд-мюзік-сцени, відтак маємо шанси очолити східну експансію під знаком ворлд-мюзік. У цьому напрямку наполегливо працюють «Гайдамаки», «Перкалаба», «Дахабраха», «Бурдон», «ДримбаДаДзига». Вони та інші гурти вже є бажаними гостями багатьох європейських фестивалів.

Рок - це вічний бунт нон-конформістів проти системи фальшивих, на їхню думку, норм і цінностей суспільства. Наших груп, які б дотримувалися цієї класичної ідеологеми, зовсім небагато. Маю на увазі лише тих, які вже виправдали кредит довіри своєї публіки. Це - укробіли з Рівного «От Вінта», їхні земляки «Брем стокер», «Фліт» і «Карпа» з Івано-Франківська, «Димна суміш» з Чернігова, «Щастя» і «Тол» з Києва, «Анна» зі Лвова. Усі вони чудово розуміють, що грають цілковитий «неформат», що дорога на радіо і ТБ для них закрита і що ніколи вони не будуть масово популярні. Але вони вперто довбають струни і коло своїх прихильників розширюють за допомогою інтернету. Для адептів «неформату» мережа стала справжнім «рятівним колом», яка дозволяє організувати концерти, розповсюдити музику, отримати нові контакти.

Років 8-10 тому в Україні не було аудіокомпаній, що пропагували б український продукт. Нині їх є десятка півтора. Колись команди мали зовсім невеличкі наклади дисків, та й ті видавалися на рабських умовах. Тепер групи отримують відрахування (роялті) з проданих альбомів, наклади яких коливаються від 5-10 тисяч до кількох десятків тисяч. Але справді солідні наклади - це, поки що, привілей найбільш розкручених імен.

Олександр Євтушенко
© Киевский Рок-клуб