Війна «форматів»

У другій половині 50-х років декільька американських FM-станцій, які щойно з’явилися, розпочали нову моду на рок-н-рол. Це були дуже запальні, прості і танцювальні пісні для молоді, яка просто прагнула відриватись під «своє». Значно пізніше рок-н-рол стане музикою бунтівної молоді, а потім перетвориться на велетенський бізнес. Рок-музиці – головному феномену 20-го століття людство зобов’язане FM-радіостанціям. Та, власне, і інші музичні напрямки отримали світову популярність саме завдяки глобальній мережі FM-радіостанцій.

У нас нині нараховується кілька сотень «ефемок» у Києві, зокрема, - близько сорока. Але їхня суспільна роль є цілковито інакшою. Вони не претендують на роль «двигуна культурного прогресу», не спрямовані на те, аби відкривати і пропагувати нові яскраві явища в культурі. Вони прагнуть розважати. І тільки. Розважаючи, заробляти гроші. Це такі собі музичні машинки, які зайняті перетягуванням ковдри рекламного ринку країни. Ковдра ця значно менша за телевізійну, тому перше завдання кожної «ефемки» – відірвати собі якомога ласіший шматок. Звідси – відповідна репертуарна політика, у центрі якої – його Величність Формат. Вважається, що дотримання жорсткого музичного формату збере і цільову аудиторію слухачів і замовників реклами. Усе нібито правильно. Але є тут і інший бік медалі. Керуючись стереотипами, «ефемки» вражають гнітючою одноманітністю, вони схожі між собою як однояйцеві близнюки, не дивлячись на задекларовану «форматність». А найбільший мінус – це тотальний космополітизм. Про те, що станція знаходиться не в Тамбові, а в Києві, ви можете зрозуміти лише почувши новини або рекламу українською. Та й то – не завжди. Та й то через вимоги ліцензійної угоди Національної Ради з телебачення та радіомовлення. У нормального слухача виникає почуття притягнутого за вуха «задзеркалля». У житті він бачить, любить і цінує одне, а в ефірі чує зовсім інше.

У машині мого приятеля Сергія Харчука – бізнесмена і директора фестивалю «Я люблю Карпати» – є сучасний радіоприймач та CD-плеєр. Наші «ефемки» – говорить він – я майже не слухаю. У мене в бардачку завжди є стос нових українських дисків. Ось це я і слухаю, тому що почути, що мені подобається на хвилях наших «ефемок» – неможливо. Чому мене – громадянина України позбавили права слухати українське?»

Свої права Сергій Харчук відстоює тим, що проводить гарні фестивалі і видає CD-збірки з музикою учасників тих імпрез. Таких як Сергій – дуже багато. І усі вони, замість натиснути кнопку на радіоприймачі, змушені шукати якісь альтернативні варіанти. А що ж українські музиканти? На моїй пам’яті було кілька великих акцій щодо збору підписів під Відкритими листами до Президенкта, Уряду, Нац.Ради про ганебний стан справ у електронних медіа. Усі підписалися, усі протестували. Багато було зламано списів у ефірних суперечках. Щось змінилось? Майже нічого. Як була українська пісня Попелюшкою ефірів, так і залишилася. Існує великий міф програмних директорів FM-станцій про відсутність якісного українського музичного матеріалу. Зворотній бік цього міфу – лицемірна брехня. Щомісяця наші аудіокомпанії видають десятки дисків різножанрової української музики. У каталозі мистецької агенції «Наш формат», яка акумулює усі нові видання – півтори тисячі найменувань аудіо та відео-дисків. Невже цього мало? На думку директора «ФДР-Радіоцентру» Романа Кальмука - Україна не змогла вчасно захистити свій інформаційний простір. Просто віддала його в руки східного сусіда. Ми не побудували власну медіа-базу – ні в державному, ні в приватному секторах. І це – причина колосальної диспропорції між вітчизняним і закордонним ефірним продуктом». Проте саме «ФДР-Радіоцентр» спромоглися побудувати унікальну інформаційно-музичну структуру, яка створює і розповсюджує ефірні продукти. Диски з новинами, хіт-парадами і авторськими програмами отримують майже усі FM-радіостанції України. Сім років тому Роман Кальмук був програмним директором Радіо «Столиця». Це була єдина станція, орієнтована на якісну українську і західну альтернативну музику. Це були дійсно популярна радіостанція. Але одного дня власники у гонитві за «длинным рублем» вирішили змінити формат. Тепер це одна із середньостатичних попсових станцій, яких безліч. Щось подібне трапилося і з чудовою колись «Люкс-FM», що мала виразне українське обличчя з Львівським акцентом. Домінування на ринку форматних стандартів перемогли здоровий глузд і станція змінила формат. Київське «Молоде радіо», яке орієнтується виключно на модерну українську музику, розпочинало два роки тому як ефірна станція, а нині це – Інтернет-Радіо. Одне з перших в країні. «У цивілізованому світі – говорить директор радіостанції Стас Шушлянський – у інтернет-просторі вже активно працюють радіомовники. У нас це поки що дивина. Але я впевнений, що у нас є майбутнє. Тому що дуже швидко збільшується аудиторія мережі. Це – по-перше. По-друге – нам ніхто не нав’язує штучних стандартів. По-третє – ми вільно втілюємо усі свої ідеї».

«Війна» форматів, тотальна комерціалізація медіа-простору на тлі суцільного вихолощення культурної складової – це є наслідки відсутності у держави власної інформаційної політики та стратегії культурного розвитку країни. До речі: у благополучній Франції держава на законодавчому рівні захищає французьку культуру і мову. Там державний бюджет передбачає чималі кошти на утримання і розвиток базових національних цінностей. Цього немає в Україні. Ось тому і маємо цинічні і розхристані ЗМІ і увесь цей FM-«беспрєдєл».

Олександр Євтушенко
© Киевский Рок-клуб