Вечір пам'яті героїв Крут у Полтаві

19.02.2007 · Фото

Якщо країна не вміє берегти своїх героїв, то їй залишається хоча б щорічно покладати квіти до їх постаментів і пам'ятати. Пам'ятати їх діяння, їх подвиги, самовідданість. Буває і таке, що лише смерть возвеличує і вкарбовує часом безіменних героїв в історію. Це сумно, але це так.

«28 січня 1918 року поблизу залізничної станції Крути (за 18 км від м. Ніжина Чернігівської області) відбувся нерівний бій київських студентів з чотирьохтисячним загоном більшовицької армії»
- говорить листівка, що її дав мені якийсь хлопчина того вечора. Вечора пам'яті героїв Крут.
«(…) У нерівному бою загинула більшість ще не обстріляних і незагартованих бійців. На кілька днів бій студентів під Крутами стримав завоювання Києва більшовиками».

І нехай потім історики досліджують подробиці, з'ясовують обставини, можливі причини, наслідки і повороти подій, піднімають архіви і документи. Смерть є смерть. І три сотні юнаків зустріли її зимового дня із нікому тепер не відомими думками, мріями і сподіваннями. Вічна пам'ять…

І задля підтримання вічового вогню пам'яті про молодих героїв Крут щорічно влаштовуються живі концерти. Цьогорічний відрізнявся ще й показом короткометражного документального фільму про тогочасні події в Україні, своєрідний екскурс в історію для ознайомлення з тією її сторінкою, яка лишила по собі кривавий слід.

Але перед тим, як перейти до портретів груп, що виступали, трохи загальних планів.

Зображення перше. Люди. Зізнаюсь, такої кількості глядачів і слухачів я не очікувала, і, не приховую, була приємно здивована цим фактом. Навіть засумнівалась, чи це бува не пригнали добровільно-примусово якихось учнів старших класів (як бувало під час мого навчання, для т.зв. «масовки») задля створення видимості зацікавлення. Але, придивившись, побачила, що вік присутніх часом да-а-алеко не шкільний, іноді навіть пенсійний, частіше студентство і працююча молодь. Вже краще. Та трохи згодом мій піднесений настрій дещо погіршило споглядання, з дозволу сказати, поведінки окремих індивідуумів під час концерту. Влучно це прокоментував Ігор Вишняков: «Наука безсильна», і вона (наука) дійсно здає позиції, коли мова йде про розмову з феноменом «імбецил звичайний». І як можна пояснити людині з мозком (начебто) у черепній коробці, що він не один у залі, і що мене мало цікавлять його безглузді і недоречно-тупі вигуки з місця, волання про те, що він сюди, вибачте, не якихось там героїв прийшов вшановувати, а «музон паслушать, сємак пахавать», при цьому поклавши брудні нижні кінцівки на парапет балкону. Мабуть, ніяк. Не обійшлося й без нарікань місцевих жіночок у стилі «молодьож нинчє така пішла-а, шо прямо ужас…»

Зображення друге. Організація. Про рівень загальний казати важко, були і недоліки, і моменти відверто приємні. З перших варто назвати звук, який, за звичаєм філармонії, як завжди трохи псував враження від виступів своєю віддаленістю від епітетів «хороший» і «пристойний». Звук був «так собі» (і «можна було краще»). Також я не люблю, коли про свою безпосередню причетність до створення будь-чого відкрито «кричать» із усіх сил величезними літерами, таким чином рекламуючи себе (здається, це тепер зветься піаром). Тим більше мене дратує, коли це роблять політики й партії. Ну, зробив добру справу - то хай люди радіють, а інакше - це показова добра справа, не заради неї самої, а задля її черговості у списку (у якому тепер з'явилася ще одна «галочка»). Тому імен і офіційних назв я не писатиму, не зважаючи на необхідність «віддати належне» і теде. До речі, на афішах (дизайну середньої примітивності) чомусь ні словом не обмовились про приурочення концерту. Хм...

Із моментів гарних не можна не відзначити хороші кіно- і музичну частини, порадувала також присутність арт-вертеповської ятки з новинками літератури, музики, мистецьких журналів й іншої духовної їжі, біля якої, на щастя, юрмилося людей більше, ніж біля столику з їжею в побутовому її сенсі. І срачу особливого після концерту я не помітила. Та й присутні в переповненому залі доволі привітно реагували на виступи гуртів - останнього так точно.

Зображення третє. Крупним планом. Першою на сцену вийшла молода, але така, що вже встигла заявити про себе у місті, команда «de Joker» (маю на увазі участь у конкурсах «Квадрату У», радіо «Ваша хвиля»). У музиці відчувається вплив хіп-хоп мотивів, у текстах присутній великий відсоток життєрадісності та й грають хлопці доволі непогано. І якщо зуміють знайти своє власне, особливе і характерне лише їм звучання, то мають всі шанси стати прийдешнім поколінням молодіжного альтернативного руху. Бо задатки є - володіння інструментами, ритмом у голосах двох вокалістів, наявність динаміки у виконанні й поводженні на сцені та невід'ємне бажання творити.

Гурт «Dель Тора», що змінив на сцені «de Joker», має у своєму складі широкий спектр інструментів. Звучать вони (маю надію, поки що) не дуже зіграно. І знову ж таки, камінь в город звукорежисера, який з невідомих причин зробив акустичну гітару, клавіші і скрипку майже нечутними у піснях. Прикро, звичайно, але надалі - творчих успіхів і розвитку «Dель Торі» та гарних звукачів на виступах. «Багатоінструментальний арт-рок, подекуди із сильним впливом традиційного харду і етно-елементами» (визначення найбільш вдале і чітке, дане лідером гурту Євгеном Янкевичем) подеколи звучить просто надзвичайно, але у якийсь момент щось наче «ламається». Загалом же команда радо сприймає критику, що є беззаперечним кроком назустріч подальшому вдосконаленню.

Яскравим прикладом гармонійної зіграності численних інструментів була у той вечір група «Вертеп», яку чомусь називали гуртом «Мандрівні дяки». Так, вони часто представляють себе як «Гурт мандрівних дяків «Вертеп»» (самі музиканти пояснили це так: чому мандрівні? бо мандруємо по всьому світу; чому дяки? бо дякуємо:) ), але ж це не привід виривати фрагмент з контексту, позаяк ключовим тут є останнє слово в назві. Ну це так, деталі. Цікавим був їх живий виступ - це такий собі своєрідний музичний вертеп-театр, де кожен грає відведену йому роль (тобто грає на певному інструменті), які й складаються разом у дії та цілісні постановки-спектаклі. Це пісні, де «кожна нота і кожне слово - східняцька земля, яка милостиво дозволяє нам ходити по ній ногами і бути від того щасливими» (цей вислів я поцупила з передмови в новому альбомі «Бучалчин Ґандж», надто він мені сподобався :). «Вертеп» - музика життя і радості, мелодії засніжених колядок і купальських ночей, мотиви численних народних святкувань і приурочень до важливих дат, нагадування про дідівські традиції, співанки для небайдужих світу цього, звуки дніпрових хвиль...

Такий вийшов вечір пам'яті. Пам'яті героїв Крут.

Гуртам - спасибі за музичне оздоблення, всім причетним - за вкладену працю в організацію вечора, філармонії - за приміщення і сцену, всім присутнім - за присутність.

Автор: Ялина
Фото: РомкО’Сук
www.music.poltava.ua



Вечір пам'яті героїв Крут у Полтаві | Фото
Вечір пам'яті героїв Крут у Полтаві | Фото
Вечір пам'яті героїв Крут у Полтаві | Фото
Вечір пам'яті героїв Крут у Полтаві | Фото
Вечір пам'яті героїв Крут у Полтаві | Фото
Вечір пам'яті героїв Крут у Полтаві | Фото
Вечір пам'яті героїв Крут у Полтаві | Фото
Вечір пам'яті героїв Крут у Полтаві | Фото
Вечір пам'яті героїв Крут у Полтаві | Фото
Вечір пам'яті героїв Крут у Полтаві | Фото
Вечір пам'яті героїв Крут у Полтаві | Фото
Вечір пам'яті героїв Крут у Полтаві | Фото
Вечір пам'яті героїв Крут у Полтаві | Фото
Вечір пам'яті героїв Крут у Полтаві | Фото
Вечір пам'яті героїв Крут у Полтаві | Фото
Вечір пам'яті героїв Крут у Полтаві | Фото
 
РЕКОМЕНДАЦІЇ
Сергій Радзецький: «Грати роками одне і те ж однаково - неймовірно нудно»
ІНТЕРВ'Ю
Сергій Радзецький: «Грати роками одне і те ж однаково - неймовірно нудно»
25.07.2019

Чай з м’ясом - мабуть, самий драйвовий з проектів Сергія. На його рахунку - ролі худрука SЮR Band, одного з авторів програми Avant Floyd, інструменталіста і композитора в дуеті Big Second

В Україні розпочали ґрунтовне дослідження музичної індустрії
НОВИНИ
В Україні розпочали ґрунтовне дослідження музичної індустрії
11.07.2020

Организаторы приглашают к участию музыкантов и игроков рынка