Едем

З англійського слова «треш» чимало варіантів перекладу на українську мову: один з них - «бити», «молотити». Це - якщо йдеться про найпотужніший і найагресивніший музичний стиль «хеві»-метал, де щільність викладу ритмо-інтонаційного матеріалу на одиницю часу просто фантастична. Коли ж анатомічно уявити його місце в сучасній рок-музиці, то це око циклопа. Як естетична реакція молоді на ситу й самовдоволену культуру, цей монстр народився в підвалах, а нині став одним із жертовних олтарів світової поп-культури. Має своїх самозречених «треш»-шаманів і Київ.

«ЕДЕМ» … У 1983-1986 роках їх швидко турили з клубів, палаців піонерів, гуртожитків і будинків культури. Додому до гітариста Юрія Федоритенка часто приїздила викликана сусідами міліція, щоб «припинити оте неподобство». Тільки ЖЕК № 415 Радянського району міста на якийсь час дав їм помешкання. Тим часом на фестивалі «Дебют-86» (жовтень, Будинок культури «Дніпро») молодий «хеві»-квартет впевнено забрав приз «Симпатії публіки»: 35 процентів від усіх голосів. Власне, з «Едему», «Квартири № 50», «Титаніка» і «Сліду» три роки тому й почав формуватися столичний рок-клуб. На першому його концерті, що відбувся 9 листопада 1986 року в Палаці культури ВО «Більшовик», без будь-яких девізів типу «Пісня в боротьбі за мир», виступили саме «Едем» та «Квартира № 50». Відтоді підлога в київському «Раї» (за біблійною легендою, едем - це земний рай, місцеперебування людини до гріхопадіння) не один раз перестилалася: від кровельного заліза до титанового паркету.

Фестиваль «Молодіжне перехрестя» у КІІЦА (лютий, 1987), «Рок-діалог» у Республіканському будинку художника (березень, 1987), День Києва (травень, Андріївський узвіз), а далі - перший київський рок-експорт: Донецький фестиваль рок-музики (вересень, 1987), Рига і Свердловськ. Півтора року тому «Едем» був не тільки оком циклопа, а й своєрідною візитною карткою київської самодіяльної рок-музики. Склад групи не один раз змінювався, хоча ритмічного фундамента (бас-гітарист і лідер Віктор Лук'янов та барабанщик Семен Римар) це не стосувалося. До літа 87-го то була виключно інструментальна команда; потім до формації повернувся один із її засновників співак Сергій Лосик. Та врешті-решт київський «Едем» по-справжньому висповідався… англійською: усі тексти перекладає член Спілки композиторів УРСР Андрій Панов. Насьогодні дискографію групи складають два магнітофонні альбоми: «Баласт» (1987) та «Час безумців» (1988), записані звукорежисером колективу Богданом Кухарським. Планується, що до осені «Едем» надасть музичній студії «Фонограф» матеріал третього; його назва - «Голгофа»,- як і репертуар, уже лунала на концертах у Кіровограді, на «Прем'єрі-89», організованій у травні ц. р. київською «Майстернею Фауста», а також на рок-марафоні «Фонограф-89», що відбувся в червні у столичному Палаці спорту.

ВІКТОР ЛУК'ЯНОВ:
- Нам немає куди відступати. Ми за будь-яких обставин писатимемо, виконуватимемо й житимемо музикою в стилі «треш». Ми не цураємося чорнової роботи, бо не вважаємо гроші головною метою свого життя: тоді б просто грали на весіллях чи в ресторанах. Своїй аудиторії ми потрібні. Для неї «Едем» - мов останній притулок.

Власне, ті слова лідера київського «Едему» можуть пролунати з вуст будь-кого з його колег: Семена Римара (ударні), Вадима Вирвальського (гітара) чи Ігоря Шиліна (вокал, гітара). «Треш»-металевий велетень не зачохлюе гітару.

Одіссей ОН #Фонограф 1989г.