К сожалению, русская версия публикации отсутствует, предлагаем вариант на украинском языке

ЖадАна зустріч

19.01.2006 · ИнтервьюЖадАна зустріч

Місто загрузало в тумані. Він проникав в усі шпарини його, міського, життя і закутував до небажання будь-що робити…

Сьомий день зими ще й досі зоставався третім місяцем осені, мокрий асфальт, незрозумілий настрій, той таки туман… Але щось відрізняло цей вечір від безлічі інших таких же вечорів. Це щось - очікування зустрічі з цікавим сучасним харківським письменником Сергієм Жаданом, а також групами «Контрабас», «Мед» і «Немає часу». Все це дійство мало розпочатись о 18-й годині у клубі «Стелс».

І ось ми тут. Жадан стоїть неподалік і якийсь хлопець його старанно чимось «грузить». Виглядає Сергiй наче пару днів не спав. А заразом і мало їв. А можливо, вiн просто втомлений… Після короткої затримки з оголошенням виступу цього самого Жадана, він починає…

Я завжди, коли бачила афіші його перфомансів-читань в багатьох інших містах, намагалась уявити, наскільки виразно Сергій читає свої твори, що саме читає, наскільки довго, як динамічно і все таке («ну ви розумієте»). І ось він каже: «Я вам тут недовго почитаю, я розумію, що ви музику прийшли послухати… Ну що вам почитати?», з тилу залу долинуло: «…степан галябарда…». Це карма, Сергію…

Взявши до рук «Капітал» - збірник усіх своїх творів (який, до речі, нещодавно став Книжкою року Бі-Бі-Сі - 2006), Жадан знайшов уривок з роману «Депеш Мод», коротко прокоментувавши його як «розмову двох совєтських наркоманів, які знайшли стару радіолу», а далі за текстом («Депеш Мод», ст.152-165, Харків, «Фоліо», 2004)…

Реакція не надто багаточисельної публіки варіювалась. Тим, певно, хто вперше чув його творчість, важкувато було адаптуватись до його, суто жаданівського, стилю. Чи звикли присутні читати літературу з матюками, чи вважають вони її, таку нецензурну, взагалі літературою?.. Коли Сергій дійшов до місця відчайдушної сповіді радіоведучого (котрий вів програму «Музична толока», що була присвячена групі «Депеш Мод»), публіку почало рвати на ховрашки. А може, і дійсно таке хєрове життя у всіх радіоведучих? Залишимо це питання риторичним.

Після того, як зал стих від сміху і аплодисментів, Жадан взявся читати свої вірші. Вірші, писані верлібром. Це коли без рими і розміру, але це і не проза, зовсім ні. Просто стиль письма такий. Головне, не намагатися тут і зараз вловити окраєць рядка і гадати, а що ж він хотів цим сказати? Варто просто слухати. Тоді і пояснення виявляться зайвими. Бо кожному то сприймається по-своєму, суто індивідуально… Отримали ми в той вечір і певного роду ексклюзив - Жадан зачитав свій новий вірш, запам'ятались уривки, щось на кшталт:

«бо померти в цій країні від цирозу
означає приблизно те ж саме, що померти за свободу»

і ще, вибачайте за надмірну насиченість тематикою, таке:

«коли ти бухаєш три дні
а на ранок не вигадуєш нічого кращого, ніж прокинутись».

По тому прозвучав ще один вірш, назва якого «Поруйнування Єрусалиму». На цьому завершивши, Сергій Жадан скромно подякував усім, i з цими словами й вийшов до закулісся (а у випадку цього підвального клубу - в кімнату за дверима), де мав би його чекати спокій…

Вхопивши свій роздовбаний життям і часом «Депеш Мод» (який і дістався-то мені випадково пару рокiв тому), а з ним і якусь ручку (для автографа), заходжу в ті ж двері, в які хвилину тому заходив автор цього самого Депеш Моду (а за ним і декілька шанувальників його творчості), переслідуючи мету ще й задати до того ж пару-трійку питань. Опісля недовгого чекання маю дещо імпровізоване інтерв'ю:

- Які проекти зараз готуєте?
- Є ідея зробити такий собі «потяг», тобто взяти кількох письменників, кілька груп і подорожувати містами східної України, і в кожному робити музично-літературний фестиваль, це Суми, Полтава, Харків, Дніпро, Запоріжжя, Донбас…
- Цікаво. Будемо чекати.

(….А в цей час за дверима (тобто в залі) чую знайомі голоси - це грають свої пісні групи «Мед» і «Немає часу». Цього разу - в електричному звучанні. Абстрагуючись від усього, вслухаюсь, однак до пуття так і не можу зосередитись на музиці. Але знаю точно - доволі гарно…)

- Чекайте, підключайтесь, коли все це почнеться. Я насправді тут ніколи не виступав, тому, власне, бо всі контакти вони ж тримаються на персональних зв'язках, до цього в Полтаві в мене не було якихось жодних знайомих, які б мене запросили. А цього літа познайомився з хлопцями…
- Як вам, до речі, Контрабас?
- Ну, я слухав їх у Харкові, але дуже так…побіжно, сьогодні хочу послухати уважно.
- У них є одна пісня, епіграфом до якої звучить таке: «Лучше в мире друга нет, лучший друг - велосипед». Як ви, згодні з цим?
- Велосипед?
- Ага.
- Дуже люблю велосипед, я останній раз взагалі до Полтави на велосипеді приїхав…
- …на «Не будь байдужим!»
-… так-так, разом з таким поетом Сашком Ушкаловим, приїхали..
- З Харкова самого? Важко?
- Та нє… Виявилось, що не так важко, просто пробив колесо по дорозі, три години довелось на трасі висіти. Нє, нормально приїхали, потім ще з Гайдамаками поспілкувалися.
- А ще крім Гайдамаків і галябарди музичні вподобання які?
- Ну галябарда - це не вподобання, галябарда - це таке, карма… (сміємось, я згадую пісню про Мамині очі). Різну музику слухаю. Ось зараз до Харкова запрошував Перкалабу. У нас в Харкові є дуже багато цікавих команд, при чому зовсім різних стилів, наприклад, лаунж - ті ж «Люк», «Оркестр Че», і, скажімо, якісь фолькові - «Ойра»…
- «Люк». Ви перекладаєте їхні тексти на українську чи пишете самі?
- По-різному, дуже по-різному. Деякі перекладаю. От їхній перший альбом я  написав, а там потім вже по-різному у нас траплялось. Щось вони просили перекласти, або просто брали готові тексти..
- А сам не граєш ні на чому?
- Ні.
- А не пробував?
- Так що там пробувати - я знаю, що не вмію.
- Не маєш бажання навчитись?
- Нє, ну колись на баяні грав..
- На баяні?
- Ну так… В дитинстві…
- Як Скрипка?.. До речi, а як до Скрипки ставишся?
- Добре..
- Не хотілось ніколи спільного проекту якогось?.. Хоча трошки воно не співпадає за стилем…
- Ми от з «Оркестром Че» робили спільні проекти, хочемо з такою дніпровською командою «Ступєні» щось зробити. Плюс ми зараз з дніпропетровцями збираємо диск пісень на мої слова, він буде називатися «Сергій Жадан і Хор Монгольських Міліціонерів» і це все буде присвячено степану галябарді (я знову посміхаюсь, і остаточно переконуюсь, що таки так… Карма…). Хороша компанія підбирається: Чубай, «Мертвий Півень», наче Карпа збиралась теж. Буде такий музично-літературний проект.
- У вас є вірш, в якому приміром такі рядки: «Моя поезія - і не поезія зовсім"…
- Ну, це якийсь дитячий вірш…
- Дитячий вірш?
- Так, себто я не те, що відмовляюся від тих слів, але вони занадто декларативні…
- Щоб таке ще запитати… - я починаю перебирати в голові вже наскрізь банальні теми… - Від Полтави враження якесь є?
- Ну, та у мене давно враження дуже хороше, тобто я знав, куди їду… Думаю, що наступного разу це буде принаймні пару днів, щоб можна було поспілкуватися.
- А твоя мама читає твої твори, вірші?
- Вона зберігає книги всі.
- А як вона ставиться до того, що ти в них матюкаєшся, наприклад…
- Думаю, що вона не читає їх…

У цей момент я віддаю слово Паші Москалюку, який терпляче чекав, поки я відчеплюсь від Сергія. Їх розмова торкається переважно тем україно-, російськомовності в наших сусіднiх містах, ненасильницької українізації, перекладів творiв iз  російської на українську i навпаки (у даний момент Жадан готує антологію харківських поетів, яка буде містити і російськомовних, і україномовних поетів, причому перших планує перекладати на українську, аргументуючи це суто принциповою позицією - «це розвиває мову»)…

Я дякую за розмову і повертаюсь до залу, де гурт «Контрабас» уже вітається iз присутніми своєю першою піснею. А далі слідують інші, ще і  ще. І доволі знайомі слухачам, що зібрались того вечора, і відносно нові. Вельми потішила оригінальна обробка народної пісні про мужика, і його до-о-овгий шлях (бо це треба було знайти на дорозі залізяку, зробити з неї сокиряку, зрубати в лісі дубиняку, якою вбити ведмедяку, з якого здерти шкуру м'яку, продати її  за рубляку, купити коров'яку, а вже вона дасть мужикові молочка…) аж до того моменту, поки йому ПОВЕЗЛО!!! У приспівах, що раз по раз збільшувались (по мірі руху мужика до його цілі) перкусіоніст Ярослав використовував усе нові й нові інструменти (і навіть згадану сокиряку. Але, підкреслюю, у якості музичного інструмента!).

Пісні мелодійні, дещо ліричні - «Веснянка», «Побудь зі мною», «Осінь», «Так хороше радіти без причини» (останню, наприклад, я можу слухати без кінця; просто вона одна з небагатьох записів групи, які я маю) - змінювали більш ритмічні «Добрий вечір, це я!», «Про Перебендю», «Про велосипед» (о! цю пісню почали вимагати задовго до кінця виступу, правда ж, Фоксе?).

Особливо мене тішить те, як вітається і прощається «Контрабас» - це фішка! Кожного разу, пiд кiнець виступу гурту, ті, хто ще не знайомий зі складом групи, мають змогу це зробити, отже: «бас-гітара, гітара-бас - Максим Михайліченко, тамбурин, там-тамбурин - Ярослав Дем'яненко, директор духової секції - доктор Фелікс, гітара, вокал - Сергій Буланий».

Група, що (як було підмічено Ігорком) не звикла виходити на біс (просто не було таких ще концертів, майже сольних), вона ж скромна дуже: зібрали речі і потопали зі сцени. А ні! Народ жадав продовження цього безперечно приємного вечора. Сергій Буланий вийшов сам і заспівав сумнуватої, але красивої пісні.

Увімкнули світло, інтимно-таємнича атмосфера потихеньку розсіювалась у просторі. Виконувати покладену на себе місію роздавання зразків почерку вийшов Сергій Жадан, він же намагався посміхатись при клацаннях фотоапаратів, які на нього спрямовували невгамовні поціновувачі суч.укр.літу. Ще б пак! Не кожного дня випадає нагода відчути на власні очі, вуха і вищу нервову систему молодого поета-письменника (хоча може варто поміняти місцями?..), якому вже наступного дня вручатимуть нагороду за найкращу книгу 2006 року на думку Бі-Бі-Сі,  і він стоятиме на сцені, поміж серйозно i класично одягнутого натовпу, в тому ж, у чому вчора приїхав і поїхав з Полтави, включно з кедами. В грудні. Гламурно, що тут скажеш…

Задоволена публіка бреде до дверей і сходів нагору, за якими знаходить той самий сьомий день зими (який і досі скидається на третій місяць осені), хіба тепер уже зафарбований яскравішими фарбами отриманих емоцій. Набагато щиріших і вже напевно сильніших за цей туман…

І як бонус тим, хто дочитав до цього місця - цікаве інтерв'ю гітариста і вокалiста «Контрабасу» Сергія Буланого:

- Ідея спільного концерту iз Жаданом коли прийшла в голову? Кому?
- На початку жовтня ми виступали у харківській «ОстаNNій барикаді» разом із кількома полтавськими поетами. Це дійство залишило по собі самий лиш позитив і дало зрозуміти, що спільні виступи з літераторами - це добре в усіх відношеннях. На наступну репетицію Ярослав приніс ідею концерту Жадан-«Контрабас» у Полтаві. Жадан, як виявилося, давно вже хотів почитати твори для нашої аудиторії, але не було кому організувати його виступ. З часом ця ідея набула все більшої ваги, потім були переговори з різними людьми і, нарешті, 7 грудня - виступ письменника в педагогічному університеті, а потім у клубі з «Контрабасом».
- Вам самим (групі «Контрабас») подобається його творчість (тобто Сергія Жадана)?
- Я особисто досить насторожено ставлюся до творчості сучасних авторів, але те Жаданове, що довелося прочитати, лишило здебільшого хороші враження. А після живих виступів письменника всі учасники гурту зійшлися на думці, що Жадан - це круто!
- У теперішньому складі група існує відносно недавно. Розкажіть, як відбувався процес формування групи. Адже спочатку це був колектив iз двох чоловік…
- Ні, спочатку не було нічого… Спочатку я виступав на фестивалях авторської пісні, на «Червоній руті», потім у одному з кременчуцьких клубів. Пізніше до  мене приєднався мій давній друг і колишній однокласник - Макс Михайліченко, який придумував до пісень просто геніальні соло-партії на акустичній гітарі. Весною 2004 року, проходячи повз музучилище, я запитав у одного зі студентів із приємним обличчям, чи він, бува, не знає якого-небудь контрабасиста, готового пограти в супергрупі. Виявилося, що він і був тим контрабасистом і звали його Андрієм Сагайдачним. Ще однією «фішкою» новоствореної команди став стоячий барабанщик - Олег Бондаренко, який грав металевими щіточками на одному-єдиному барабані. Тоді ж уперше з'явилася назва «Контрабас».
Після виступів на відбірковому «Червоної рути - 2005» і на «Маzепа-фесті - 2004», прийшло літо - пора, коли контрабасисти закінчують свої студії в музучилищі і їдуть навчатися до Харківської консерваторії. Так трапилось і з Андрієм Сагайдачним…
За наступні півтора роки могло статися багато, але не сталося майже нічого. Коли-не-коли акустичний дует Сергія Буланого й Макса Михайліченка тішив публіку своїми солов'їними блюзами на фестивалях авторської пісні.
Про це писалося в газетах, це показувалося по телевізору…
Коли в 2005 році Олег Бондаренко познайомив мене з Феліксом, з'явилося дивне відчуття - ОЦЕ ТЕ, ЩО ТРЕБА!
Ярослава я знав давно, навчалися обоє на філологічному факультеті, але він довго не хотів приєднуватися до колективу - щось його тримало, та й грати не вмів на жодному з інструментів. Але оте саме дивне ВІДЧУТТЯ стосовно Ярослава ніяк не покидало мене…
У теперішньому складі група вперше виступила в Кіровограді 31 січня 2006 року (це і вважаємо датою народження). А щодо підбору музикантів - більше уваги зверталося завжди на те, якою є людина, а не на те, як і на чому вона грає. Тому ми дуже дружні і всюди разом.

- В одній статті було вказано (бугага, мною), що «група Контрабас - це рок-н-рол у виконанні чотирьох хлопців, кожен з яких дивним чином співпадає по характеру з інструментом, на якому грає». Я помилилась у такого роду асоціації?
-Мабуть, ні. Принаймні, нам усім таке твоє визначення дуже сподобалося.
- Ви використовуєте велику кількість різноманітних інструментів, я навіть і назв їх не знаю. Познайомте нас із ними (велике зацікавлення викликав дерев'яний гребінець, який ми мали можливість почути на останньому концерті). Не плануєте додавати ще якісь елементи до звучання?
- Насьогодні відомо лиш те, що електрогітара й барабани не плануються. Ми  - акустичний гурт. Натомість експерименти стосовно введення якихось цікавих народних інструментів ведуться постійно, результат було представлено на останньому виступі. Коли починаєш вивчати народний інструментарій, розумієш, що існує ще  багато чого окрім кобзи й сопілки. Я давно цим цікавлюся, маю невеличку колекцію, коли працював у школі, намагався знайомити учнів із усіма тими штуками - їм  було дуже цікаво… І, роблячи аранжування для народної пісні про Мужика, який знайшов залізяку, ми цілеспрямовано старалися увести якомога більше народних інструментів. Там звучить і сокира, і деркач (це така дерев'яна штука, яка диркає при обертанні), і дримба, на якій споконвіку грали шамани в Карпатських горах. А дітвора, яка колись випасала худобу, винайшла спосіб гри на звичайному гребінці - його теж було уведено в цю композицію. У «Пісні про Перебендю» використана зозулька - глиняний музичний інструмент, за допомогою якого можна імітувати звірячі завивання і пташині голоси. Я зараз працюю над виготовленням ще одного народного інструмента й гадаю, що через пару місяців «Контрабас» зможе потішити публіку новими звуками.
- Як просувається запис пісень групи? Можливо вже є плани щодо виходу альбому?
- Мляво просувається. «Контрабас» - не студійна група і про альбом, на жаль, іще рано говорити.
- Що для вас головне в пісні? Музика, текст, енергетика… можливо щось інше?
- Мені найбільше сподобалося слово «енергетика».
- Чи мають значення для музиканта якісь нагороди, премії, перемоги на якихось конкурсах, чи це все лише оздоблення, а головне - творчість?
- Коли котрийсь із глядачів підходить після концерту й говорить: «Чуваки, ви сьогодні класно грали!» - це має величезне значення. Коли після виступу в  Харкові до мене підійшов дядько, довго тис руку, а тоді сказав, запинаючись на кожному слові: «Я її вивчу, обов'язково вивчу!» (ішлося про українську мову) - це теж мало значення… А перемоги, нагороди?.. Мабуть, кожному приємно перемагати й отримувати нагороди. Хоча б для того, щоб потішити своє самолюбство…

Автор: Ялина
Фото: РомкО’Сук
www.music.poltava.ua


 
ПУБЛИКАЦИИ
Контрабасимо!
ФОТО
Контрабасимо!
13.04.2007

Закликали Весну. І вона прийшла. Вона пахне димом спаленого минулорічного листя. Вона кружить молоді голови, п'янить і примушує посміхатись перехожим… Відсвяткувати прихід Весни можна по-різному. Наприклад, під звуки ліричного рок-н-ролу. Що ми і зробили 28-го березня, відвідавши виступ групи «Контрабас»…

РЕКОМЕНДАЦИИ
No comment
НОВОСТИ
No comment
24.03.2022

No comment

Обзор сцен на 360 градусов, прямые трансляции и даже фуд-корты
АНОНСЫ
Обзор сцен на 360 градусов, прямые трансляции и даже фуд-корты
09.09.2020

19-20 сентября на украинской онлайн-платформе hover.link — БеZVIZ Pre-party 1.5 пройдет первое мероприятие. Это пространство, которое максимально воспроизводит музыкальный фестиваль в реальности