Power Trio

Ivan БлюZ

Поміж численними виступами в пабах та клубах працелюбний музикант, художник та філософ Іван Денисенко разом з колегами за гуртом «Іван Bluez та друзі» не забуває відвідувати студію звукозапису й періодично публікувати результати роботи у вигляді альбомів. Наприкінці минулого року гурт видав платівку “Power Trio”, що містить пісні всесвітньо відомих рокерів у інтерпретації Денисенка та його колег. Через деякий час після того хлопці презентували диск, повністю складений з авторських пісень Івана. Але саме “Power Trio” лишається найбільш показовим студійним записом команди. Це найсвіжіший «зріз» майстерності музикантів у виконанні хітів західної рок-музики, що наразі становлять основу репертуару гурту.

Альбом “Power Trio” містить одинадцять переспівів класичних рокових та блюзових композицій, добре відомих поціновувачам живих виступів «Іван Bluez та друзі». На перший погляд, своєрідний The Best концертних номерів можна помилково сприйняти за типовий для численних кавер-бендів демонстраційний диск. Проте, ввімкнувши платівку, будь-яка адекватна людина обов'язково помітить, що має справу з витвором абсолютно іншого ґатунку.

Передостанній альбом «Іван Bluez та друзі» переконливо доводить: ступінь володіння мовою блюзу й рок-н-ролу та рівень інтерпретації оригінального музичного матеріалу в Івана і його колег набагато вищий за рівень аналогічних навичок у посередніх «кавер-заробітчан». Останні зазвичай обмежуються методами напівсвідомого вокально-інструментального «копіпасту». Денисенко та його колеги натомість глибоко відчувають власний репертуар. Ці хлопці знають «на відмінно» засоби виразності західної класичної рок-музики, вміло оперують ними й дуже делікатно додають цікаві родзинки до власних інтерпретацій чужих пісень, ретельно зберігаючи настрій та стилістику оригіналів. А довжелезні вигадливі сольні пасажі Денисенка наштовхують на думку про те, що музикант не лише засинає з гітарою в руках, а снідає, обідає й робить ранкову гімнастику, не полишаючи вправ із музичним інструментом. Словом, Іван та його колеги радше є почесними носіями традиції автентичної рок-музики, аніж кавер-командою.

Більш того, на відміну від музики-«заробітчанина», який гнучко підлаштовується під смак широкої аудиторії, Денисенко бере на себе сміливість виконувати місію популяризатора репертуару тих виконавців, що на пост-радянських теренах є відомі лише найактивнішим меломанам та поціновувачам блюз-року. Отже, крім популярних у нас пісень на кшталт “Red House” від Jimi Hendrix Experience можемо почути на платівці композицію “Black Magic Woman” від не дуже відомого на території СНД, проте культового на Заході гурту Fleetwood Mac. Або інструментал Blue Boogie від Ріка Деррінгера, постать якого навіть за океаном знають лише справжні фахівці від рок-н-ролу. І навіть славнозвісний Гері Мур представлений на диску порівняно маловідомою в нас піснею “If The Devil Made Whiskey”.

Найбільш неоднозначний трек платівки — славнозвісний хіт “Mistreated” від гурту Deep Purple. У виконанні Івана Денисенка він дивує, перш за все, незвичною для цієї пісні манерою вокалу. Іван співає композицію на октаву нижче від оригіналу. Чуттєві інтонації Девіда Кавердейла, який свого часу вперше виконав “Mistreated”, ледь не повністю нівельовано майже академічною манерою Іванового співу (дається взнаки досвід роботи Денисенка у хоровій капелі). З іншого боку, саме в цій композиції Іван дуже вдало інтерпретував оригінальні гітарні соло та партії акомпанементу. Людина, що вміє додати щось цікаве до гри геніального Річі Блекмора, однозначно заслуговує на повагу.

Наприкінці диску на слухача чекає яскравий блюз “Need to Make a Dollar”, автором якого є музикант на ім'я Кіт Данн. Губна гармоніка, що лунає з гітарного підсилювача, майже умовна перкусія та потужний голос Івана — ось, власне, всі інструменти, що їх можна почути у фінальному номері платівки. Проте, «качають» вони аж ніяк не гірше за повний склад команди. Десь посередині альбому розташувався ще один претендент на звання «найкачовішого» треку — “How Do You Ride” від британської команди Slade. Завдяки додатковому гітарному соло від Денисенка та змінам у ритм-секції вона стала навіть міцнішою за оригінал.

“Power Trio” міг би звучати ще цікавіше, аби його було записано більш кропітким чином. Звісно, в загальних рисах звук побудовано в правильному напрямку: чесний «живий» рок-саунд, позбавлений лискучих спецефектів та надмірних забавок з техніками студійного запису. Проте через брак уваги до нюансів якість звучання “Power Trio” помітно поступається рівню майстерності музикантів гурту «Іван Bluez та друзі». Варто сподіватися на те, що в майбутньому ситуація зміниться на краще. Адже сьогодні забезпечення якісного запису рок-альбому набагато більше залежить від кількості накопичених фахових знань та досвіду, аніж від якості апаратури.

Не виключено, що ідеальним способом створення наступної кавер-платівки для команди Івана Денисенка стане повноцінний запис її «живого» виступу. Про концертну енергетику гурту складено безліч легенд. Тож чи варто затискати міць шаленого рок-н-ролу в стінах студійного вольєру, якщо її можна зафіксувати безпосередньо під час концерту в природних умовах?

Антон Бессонов («Тім Талер»)