Гетьманські забави

Нехай Європа вже не так злісно зиркає в наш бік, але всі ті візи та митниці - річ марудна та дороговартісна. Кому ті іноземні фестивалі треба? Такі собі оглядини англо-, німецько-фінських самодіяльних артистів, чиї мармизи мають постійну прописку на MTV та каналі «ENTER». Все одно не второпаєш, про що співають. Пошкодуй тих рок-старів, бо їхні вуха не витримають твого підвивання «О соу б’ютіфул, ю ар…» Цезарю цезареве, кесарю кесареве, а наше місце влітку на українських фестивалях. Тут вже «до кольору, до вибору» і музично, і географічно.

Столицю вже заполонили стурбовані «Євробаченням» туристи,і ви вже втратили шанс встигнути на «Деталі звуку». Не знаю, чи доречно його порівнювати з пітерським «SKIFом», масштаб трохи не той, але, може, коли наш фест подорослішає, то «The ex» завітають і до Києва. Спостерігалося скупчення всіляких нойзово-індустріальних маніпуляторів з різних дір неньки України. Офіційне гасло фесту мені невідомо, але «не нью-металом єдиним…»

Не всі гіппі жили швидко і помирали молодими. Рештки дітей-квітів вже з власними дітлахами (панками) щороку їдуть на «Шипіт». Галявину біля водоспаду ніби створено для тіпі та гіппі. Тут не заборонено плести феньки, дарувати їх піплу і співати російський рок. Для неформалів різних рівнів «Шипіт» досі є землею обітованою, тому з кожним роком публіка на закарпатському Вудстоку стає різнобарвнішою.

«І вода, що потім утихла, і в’їдалася в землю, як сьогодні по зворах і потоках вода вибирає землю. Так і створилися з того часу горри!!!» Це версія «Перкалаби», але в Шешорах то здається дійсністю. І гори, і отари, і гуцули. Все, що затуляють нам багатоповерхівки. Все стає справжнім і відчутним на дотик. Чи то ми, матеріалізувавшись у Карпатах, перетворюємося на справжніх? Цього року не буде купальської ватри, бо ж розпочнеться фест 12 липня. Коли Бог дасть, не буде зливи, яка торік потопила не один намет, буде ленд-арт (мистецтво, що вплітається в природу), будуть майстер-класи з «ляльок-мотанок», будуть «Вій», «Гайдамаки», «Перкалаба» та інші справжні музики глибокої Гуцулії і будемо ми!

Гетьманів Україна мала більше, ніж має фестивалів. Тож логічно очікувати Тетерю-фест, Орлик-фест чи Ханенко-паті. Тарас Бульба - персонаж вигаданий, а фестиваль реальний, престижний, до того ж зовсім поряд - у Дубно. Та й часу на перепочинок після «Шешор» не буде, то й наплічника не доведеться розпаковувати, бо 15 липня вже почнеться забава. В Дубно грають переважно молоді ватаги, бо організатори вподобали конкурсну платформу. Глядачі ж різниці між лауреатами та нелауреатами не роблять.

«Мазепа-фест», як і належить гетьману, пропагує українську музику, і до Полтави приїздять групи різних штибів і калібрів.

Для важкоатлетів, які не визнають музики без метальових обладунків, у серпні є аж два фести. Один - у Криму (море, сонце і метал). На пляжі ведуться не лише наші меломани, а й металісти з країн ближнього зарубіжжя. Тому-то й має фест статус міжнародного. «Extrim visions» у Меджибожі менш претензійний, але також вузькопрофільний: блек, дез, грайнд-кор. Почувши гроул у середньовічному замку, запам’ятаєш це гарчання на все життя. Тому готуй барабанні перетинки.

Олександра Васильчук