Андрій Метелля: «Зараз існує культ тіла замість культу розуму»

08.04.2015 · Інтерв'ю

Наприкінці минулого року львівський гурт «СолоДощів», що на той момент складався з гітариста й автора пісень Андрія Метеллі, інструменталіста Олега Дзьюбанського та бек-вокалістки Олени Левицької, видав дебютну платівку «Я вдома». Затишні пісні, виконані під акомпанемент гітар з легкими вкрапленнями інших інструментів, чіпляють слухача чимось таємничим, невловимим.

Важко сказати, що найбільше подобається в дебютній платівці «СолоДощів». Чи то інтелігентні, позбавлені вульгарності та претензійності тексти. Чи то серйозність у підході до власної справи, що попри акустичний мінімалізм аранжувань відчувається ледь не в кожній ноті.

Аби розібратися, в чому полягає таємниця чаруючого «СолоДощів», я вирішив поспілкуватися із Андрієм Метеллею. Зараз молодий гурт переживає період інтенсивного розвитку й нещодавно з тріо перетворився на квінтет. Тож керівникові було, що розповісти про власну команду.

Що з'явилося раніше: назва гурту «СолоДощів» чи однойменна пісня з альбому?

Спершу була гра у слова). Сама комбінація слів «Соло» і «Дощі» у слові «СолоДощів», як ласощів і одночасно сольної партії, що її виконують хмари в небі під час зливи). Тож спершу ми використали у назві гурту гру слів. Вже пізніше була написана однойменна пісня.

Ви видавали альбом на компакт-диску. Навіщо, на ваш погляд, в Україні зразку XXI сторіччя випускати компакти?

Перш за все, нам хотілося просто записати свій матеріал і видати його однією збіркою. Вагалися між суто інтернет-виданням і тиражуванням дисків. Але згодом вирішили отримати ліцензію на захист авторських прав. Співпрацювали з Мистецькою Агенцією «Наш Формат», по домовленості з ними випустили мінімальний тираж (500 дисків) і отримали ліцензію на продаж.

Щодо актуальності дисків, то, скоріш, вони є сувенірною продукцією. В США, наприклад, є нормальним платити музикантам за пісні, завантажуючи їх з iTunes, або ж купуючи фізичні носії звуку.

В Україні такого немає. У нас всі завантажують диски з інтернету безкоштовно, тож заробити на проданих альбомах важко. Нещодавно читав, що навіть гурт «Бумбокс» орієнтується більше на концерти, ніж на продажі CD. Та все ж випускати диски, думаю, необхідно,  хоч і у малій кількості. Це все ж сувенір).

З чого починається пісня гурту «СолоДощів»: з тексту, музики чи зазвичай з чогось іншого?

Здебільшого з музики. Вона приходить сама, а потім тече і несе за собою нові гармонії і ідеї. Коли виникає ідея, я беру «весло» (гітару) і ловлю хвилю. Записую все на диктофон і потім намагаюся зрозуміти, що ж це було?!)

Деякі композиції вдаються на одному подисі, як наприклад «Я вдома»: її написано за один вечір. До пісні «Я люблю день» також протягом вечора була придумана музика. Тоді ж на неї було поставлено давно написані слова Маріанни Рудик (разом із Маріанною ми також створили пісню «Ліхтар»).

Деякі недописані речі залишаються на диктофоні дуже довго. В кінці цього лютого на мелодію, записану ще у червні минулого року, нарешті, знайшлися слова. Мабуть, потрібно було трохи часу, щоб зрозуміти, як буде звучати повна композиція.

Чи є ваше акустичне звучання невід'ємною складовою концепції гурту саунду «СолоДощів»? Чому ви не захотіли хоча б у студійному форматі додатково збагатити запис ритм-секцією чи синтезаторами?

При записі ми хотіли живого звуку по максимуму. Навіть барабан, що звучить у пісні «Fin», записували наживо: Олег його тримав, а я стукав). Основним для нас було зафіксувати альбом так, щоб ми змогли максимально точно відтворити його на концерті. Та, власне, ми не хотіли пересолити ефектами всю платівку. Тож ставилися до використання додаткових інструментів дуже обережно.

Для запису ми запросили мого друга Тараса Щадила, він зіграв у пісні «Я Вдома» на дримбі. До композиції «Ліхтар» ми додали «далеке» фортепіано. Воно звучало на фоні доволі ніжно і настроєво. Щоправда, ми писали цей звук не в акустиці, а на електропіаніно).

Чому ви не стали записувати ваш акустичний альбом наживо, як робить значна кількість музикантів, що грають у такому форматі?

Ми не писалися наживо, щоб мати більше можливостей для редагування звуку. Плюс, з такого формату вийшла краща якість, ніж могла б вийти з живого запису. Зрештою, це наш перший досвід студійної роботи.

Чи були у вашій практиці спроби зробити акустичний запис?

До того писалися на диктофон – наживо. Ще були демо-записи, зроблені вдома у Романа Гаврилюка, друга Олега Дзюбанського. Але матеріал виходив не достатньо якісний, хоча деякі з тих записів є у мережі.

Попри акустичний формат роботи, на альбомі «Я вдома» можна почути досить тонку роботу із звуком. Хто продюсував ваш запис, керував процесом?

Нашим саундпродюсером був Лесик Драчук зі студії звукозапису «Шпиталь Рекордс», у нього й записувалися. Власне, він підбирав ефекти до кожного інструменту. Щодо роботи, то буквально за один день він став нам дуже близькою людиною. Працювали над матеріалом ми, як один гурт. Тож відповісти, хто керував процесом, важко.

Лесик зробив дуже багато для звучання альбому. Власне, у пісні «Не ховай» за його ініціативи з'явилися оплески. Записувалися ми влітку, спека в студії була інколи нестерпною. Я інколи знімав футболку. Коли записували вокал, я жартома настукував ритм на оголеному животі) Всім сподобалося, як це звучить. Ми записали такі оплески в пісню, але вже звичним чином, за допомогою долоней).

Ще дуже сподобалося, як обробили губну гармошку.  Звук пустили через комбо-підсилювач з  невеликим перегрузом — ось це було м’ясо). Імпровізованим і несподіваним моментом був запис дощу, що звучить на початку пісні «Я вдома». В проміжках між записуванням, поки слухали що в нас намальовується, ми відкривали вікно в студії. Тоді хтось влучно зауважив, як настроєво звучить літній дощ в саду, як добре він поєднується із композицією. Приставивши чутливий мікрофон до вікна, ми дали Дощеві виконати своє Соло))).

Чи вважаєте ви себе рок-гуртом?

Скорше так, ніж ні. М’який, стриманий рок. А взагалі, ми не хочемо себе обмежувати якимось конкретним стилем. Другий альбом не буде акустичним, і до нього додасться багато роковості, елементів техно і ритмів диско).

Які з відомих гуртів ви берете собі за взірець?

Взірцями для нас є дуже різні гурти, серед них можна назвати: «Океан Ельзи», «Гапочка», Damien Rice, Norah Jones, Jack Johnson, Muse, Ray Charles, Imagine Dragon, Bon Iver

Яким чином поява дівчині в складі гурту вплинула на творчий клімат?

Оленка була з нами з самого початку. Спершу лише як критик). Ходила на наші концерти, записувала відео. У неї дуже гарний смак, тож її поради завжди були слушними.

Якось ми спробували заспівати разом і вирішили, що інакше навіть бути не може) Стосовно творчості, то Оленка збагатила гурт! Обкладинка, ідеї на фото, певні гармонії і ефекти, довершення текстів — це її робота. Без неї ніяк).

Як виглядає розподіл професійних обов'язків на творчій кухні гурту «СолоДощів»?

Я пишу пісні, Оленка з Олежиком наповнюють їх). Ми сидимо і розбираємо кожен момент, допоки не будемо втомлені. Потім знову — і так допоки не будемо задоволені результатом. Але процес триває над усіма піснями постійно, бо кожен раз щось нове додається).

Крім того, Оленка займається нашим зовнішнім виглядом, малює афіші, придумує ідеї для фото. Олег голить волосся на голові) і слідкує, аби у всіх працювали кабелі. Він — наша техпідтримка. До того ж, Олег допомагає знаходити контакти для організації концертів. Я ж займаюся питанням організації виступів та запису, PR)).

Нещодавно у складі гутру з'явилися нові музиканти. Розкажи про них.

До нового складу увійшов барабанщик Андрій Гуменецький (з ним ми презентували платівку у Львові й Києві) та бас-гітарист Сергій Бей.

З Сергієм я був знайомий вже давно: колись ми разом грали у гурті «Сни Ностальгії».  Андрій до нас приєднався після того, як написали оголошення у соціальних мережах, про пошук барабанщика. Власне, після першої ж спільної репетиції, всі зрозуміли, що він є той, кого ми шукали). Пісні у новому складі одразу наповнились ритмікою і настроєм).

Альбом був написаний, скоріш, для домашнього прослуховування у спокійний вечір за чашечкою чаю. А зараз наша музика — коктейль з драйву та божевілля). На даний момент ми майже маємо готову годинну програму і збираємося записати перший сингл до другого альбому. 

Розкажіть про найперший, найліпший та найгірший концерти гурту «СолоДощів».

Перший концерт ми дали на фестивалі LVIV STREET ART 7 жовтня 2012 року. Падав дощ, було холодно, нас слухало близько десяти чоловік... Це був дебют «СолоДощів» під дощем).

Грали ми тоді на своїх старих акустичних гітарах без вмонтованих звукознімачів, доводилося ставити зовнішні. Мій звукознімач вперто мене не слухався). Мікрофони працювали зі збоями. Крісла, на яких ми сиділи, були мокрі. Тож певне, це і був наш найгірший концерт).

Щодо найкращого, то це був наш останній виступ у тернопільському «Коза Бар» на фесті «KozaMusicBattle».  Хоч теж було багато нюансів. Коли ми вийшли на сцену, вибило світло, збилися всі налаштування звукорежисера і весь саундчек пішов коту під хвіст... Але емоції та віддача публіки компенсували розчарування від проблем з апаратурою. Можна сказати, що ми гарно виступили у новому форматі.

Давати оцінку своїм концертам взагалі важко, бо завжди хочеться заграти краще, і тому прагненню немає меж. Найважливішими для нас є якість озвучування (бо якщо сам себе не чуєш, то виступ проаналізувати неможливо) та атмосфера серед публіки.

Чи вдається заробляти концертною діяльністью хоча б на фінансову підтримку власної музичної діяльності?

Зараз ми прововдимо репетиції за ті кошти, які заробили на концерті-презентації альбому. Ми готуємо повну годинну програму й плануємо концерти вже на літо.

Яким чином ви підвищуєте рівень вашої музичної освіти?

Кожен по-різному… здебільшого мабуть через YouTube)). Аналізуємо виступи і майстерність різних виконавців, дивимось різні уроки.

Як було написано пісню про кота? Чи є вона достовірним відображенням особистого досвіду? Чи це просто фантазії на тему особистих стосунків?

Пісня «Купи Кота» — це висміювання людей, що сильно переймаються тим, щоб виглядати добре, замість того, щоб зайнятися чимось важливішим. Наприклад саморозвитком. Це велика проблема: зараз існує культ тіла замість культу розуму. Переймання проблемою зовнішності більше, ніж тим, що в душі іржа... А сама історія — це лише фантазії).

Текст інтерв'ю: Антон Бєссонов («Тим Талер»)
Фотографії надано гуртом «СолоДощів»

© Рок.Київ

 
ДОСЬЄ ДИСКОГРАФІЯ
Я вдома
Я вдома
2014
альбом
слухати · рецензія
РЕКОМЕНДАЦІЇ
Cardinal Birds: Якщо мати мету і багато працювати - можливо все!
ІНТЕРВ'Ю
Cardinal Birds: Якщо мати мету і багато працювати - можливо все!
26.12.2018

Різниця між музичними стилями нівелюється, про філософію годі й казати. Панк вже не той, скажете ви - можливо.. в ньому вже немає того бунту і протесту, але все ще вирує кураж свободи та дух молодості

Sinoptik співають для тих, хто не чує
АНОНСИ
Sinoptik співають для тих, хто не чує
15.05.2019

Восени 2019 року SINOPTIK вирушають у всеукраїнський тур «Я чую - я живу», який має за мету допомогти дітям з вадами слуху. В рамках туру гурт презентує свiй п’ятий студiйний альбом