Макс Товстий: «Хочеться прокинутися і знати, що ти чогось досягнув»

Макс Товстий — типовий представник нового покоління активних українських рок-музикантів, що прагнуть перетворити власну музичну творчість не лише на витоку позитивних життєдайних емоцій, але й на джерело стабільного заробітку. Й вважають при цьому, що з огляду на поточну ситуацію в Україні, досягти цієї мети можна лише власноруч, не чекаючи ані на державну допомогу, ані на появу в житті міфічної постаті «вітчизняного продюсера».

Відверто ігноруючи реалії українського шоу-бізнесу разом із його стандартами якості, Макс грає англомовний блюз-рок, самостійно записується на плівку й паралельно працює із різними гуртами в якості музиканта, автора пісень, саунд-продюсера. Наразі найбільш відомим музичним колективом, створеним за його активної участі, є рок-дует The Crawls, де Макс грає разом із барабанщицею Дашею Гаврилюк (інші проекти це Turnaround, Blues Association, Lucifer Rising). А найуспішнішим комерційним проектом — студія BrockenBricks, що майже півдесятиріччя культивує стандарти натурального лампового звуку в сегменті незалежної української музики.

Не так давно The Crawls видали другу повноформатну платівку. Які з аспектів нового альбому ти вважаєш найбільш вдалими?

Перш за все, мені — точніше, нам із Дашею Гаврилюк — здається, що цей альбом вийшов більш «зрілим», «дорослим», ніж попередній. Ми над ним працювали довго, цілий рік, деякі пісні кілька разів переписували. В порівнянні з першим альбомом тут менше композицій, записаних за принципом: «пів години назад придумали, а вже записуємо». Також тут немає таких відвертих «лаж», як у першому альбомі, які ми або полінилися переписати, або просто не помітили.

Також, на цьому альбомі, 8 пісень із 9 я писав на одній гітарі, а не міняв їх так часто, як на першому, де було задіяно 4 різних. На цій платівці немає піаніно чи клавіш, або ж акустичних композицій. Альбом більш похмурий, — хоча є на ньому й драйвові пісні — «однотипний», але нам це подобається. Адже на першому деякі пісні настільки не схожі одна на одну, що платівка, скоріше, нагадує збірку пісень, аніж альбом гурту.

Звісно нам подобається і перший наш диск, там круті пісні, але другий ми вважаємо кращим бо краще записали і зіграли свій матеріал. Ми пишаємося ним і не можемо дочекатися, коли нам нарешті привезуть вініли.

Компакт-диски ми робимо самостійно, за власні кошти. Вініли ж, як перший так і другий альбом, видає німецький лейбл Nasoni Records. Дуже класні люди, вони також видавали роботи мого іншого гурту Turnaround.

Чому у парі з тобою грає саме барабанщиця, а не барабанщик?

Так сталось випадково. Раніше я часто грав з різними барабанщицями. З Ольою Шевченко з Red Sterns, наприклад, ми дуже хороші друзі, вона і на весіллі в мене була навіть. З Дашою ми дружили давно і одного дня вона попросила навчити її грати, паралельно вчилася сама. Гурт ми створили спонтанно. Довго думали, чи варто ним займатися...

Я знаю, що The Crawls свідомо уникають паралелей з The White Stripes, які напрошуються з огляду на склад команди. Чому вам не подобаєтся таке порівняння: адже The White Stripes є цікавим та культовим гуртом з потужною енергетикою?

Рівняють ті, хто або нашу музику, як слід, не слухав, або не дуже добре знається на музиці взагалі й не слухав стільки записів, скільки я чи Даша, яка теж в музиці розбирається непогано.

Якщо слухати наші пісні, то порівнювати зі «Страйпсами» не хочеться: люди це роблять коли бачать картинку. The White Stripes — гурт культовий, але якщо вибирати на кого бути схожими, я б обрав Led Zeppelin, Cream, а з сучасних навіть так і не скажу одразу. Я твердо переконаний що в 60-70-ті музика була якісніше, зараз вона більше орієнтована на комерцію.

Джек Вайт крутий чувак, але я ніколи не хотів бути на нього схожим, Даша взагалі таке не слухає, її улюблені гурти — Deerhoof i The Who. Колись я хотів взяти в групу свою жінку, щоб грала на тамбурині, перкусії і, можливо, на клавішах, але не вийшло, та й Даша була проти. Зате тепер у мене є Blues Association, там нас четверо, і я маю повну свободу дій.

Щодо енергетики The White Stripes то це правда, в них драйв зашкалював, але не менше, ніж в багатьох «гаражних» груп, на які рівнявся Джек. Не варто забувати, що на створення The White Stripes його надихнули Flat Duo Jets (гурт, що тривалий час також працював у складі дуету з барабанщика та гітариста-вокаліста — А.Б.), а ще він дуже не любить The Black Keys які, на його думку, сперли його ідею, з чим я не погоджуюся, бо музика в них різна.

Коли ми створили групу, порівнянь було багато, зараз їх мало. Я думаю, це сталося тому, що люди стали спершу слухати музику, а потім вже її коментувати. Втім, я вважаю, що з рок-музикантів 2000-х кращих за Джека немає, але в 60-х він міг би бути хіба що сесійним музикантом десь.

Чи є ваші плани щодо європейского туру в серпні 2015 актуальними? Як ви готуєтеся до того заходу?

В нас виникли певні труднощі, я сподіваюся що все буде добре. На жаль, є напряги з візою, з деякими промоутерами. Це має бути наш перший тур подібного плану, це дуже складно й дорого. Але ми стараємось.

Підготовкою був наш тур на 17 міст Україною. Де ми тільки не грали: й у маленьких кафешках, і на на великих фестивальних сценах... Жили у гостях в невідомих нам людей-фанів та в крутих готелях... Досвіду набралися з головою.

Зараз мало хто ризикує їздити з концертами на Схід України. Як щодо The Crawls?

Та ми і раніше туди не їздили, якщо чесно. Є міста, де нас раді бачити, де ми виступали неодноразово. А є такі, куди нас просто не кличуть. В першу чергу, все впирається в виконання нашого райдеру, а також у сплату гонорару. З такою ситуацією в країні клубам все важче платити музикантам гроші, але і нам витрачати весь гонорар на бензин не хочеться.

В одному з інтерв'ю ти сказав, що ніхто з сучасних українських гуртів тобі не подобається. Чи змінилася ситуація зараз?

Останнім часом став спілкуватися з хлопцями з гурту Sinoptik. Виявляється, вони також пишуться на плівку, також самі себе пишуть і люблять музику подібну до тої, яку любимо ми. Я запросив їх нещодавно на свій фестиваль, ми виступали разом. Вони вийшли на сцену одразу після нас і зіграли дуже круто. Сподіваюся, пограємо ще.

Розкажи, будь ласка, про власні гітари. Я помітив, що на сцені зазвичай їх у тебе дві: Gibson Les Paul та якийсь вінтажний напівакустичний інструмент.

Так, в 2014-2015 році я у складі The Crawls став грати на двох гітарах. Взагалі в мене було вісім гітар, одну я розбив на ZAXID Фесті в 2014 році, ще один мексиканський страт я продав і взяв собі «американця», на якому граю в гуртах 7 Inch Interstellar Locomotive i Max Tovstyi’s Blues Association. Це крутий інструмент, та для дуету він не підходить.

Вже майже два роки без діла лежить Washburn HB-15, на якому я раніше грав з Дашею, і на якому написав No Time Left, It Didn’t Matter. Зараз основна гітара — Gibson Les Paul, зроблений за моїми вимогами. Він має унікальні датчики, які можуть працювати в режимі звичайного синглу, синглу P-90 та хамбакеру. А ще гітара має легке дерево, п'єзодатчик, кілсвітч...

Це дуже крутий інструмент. Можна сказати, що він зробив з мене того, ким я є. Навіть відомий піаніст Dr. John, який грав з Eric Clapton, Bob Dylan, Stevie Ray Vaughan, Dan Auerbach, Ray Charles, The Band та іншими зірками сказав, що в мене класний саунд. Дядьку 73 роки, він точно в цьому розбирається, граючи з такими богами гітари. Інша гітара — Harmony Rocket 71 року, я замінив нею Washburn, бо в неї ладів більше, і вона страх яка вінтажна. Втім, студійно її можна почути лише в пісні Letters To The Past.

За яким критерієм ти обираєш гітару для тієї чи іншої пісні?

Я маю в голові певний звук і хочу його відтворити. Інколи не вистачає тих гітар що є.

Ще варто додати, що в мене круті лампові комбіки Fender, «американці». Також маю кабінет VOX і мікрофон Shure Brothers 80-х років. Я все це вожу на усі концерти. Це важко, але зате звук людям передаю такий, як треба. Ну, й на додачу в мене ще є авторська примочка, яку мені більше ніж півроку паяли на замовлення за усіма моїми критеріями. Там дуже класні ефекти, кілька перегрузів, ділей, тремоло, хорус…

Ти маєш власну студію звукозапису BrokenBricks. Скільки років вона працює, на чому спеціалізується?

У кінці серпня їй буде 5 років. Переважно спеціалізується на музиці блюз-рок, на класичному році, гаражному і т.д. Звісно, я пишу і сучасні групи, інді-рок, поп-рок, шугейз, пост-рок, багато чого... Джаз писав сучасний, навіть «метал» писав... Але основною «фішкою» студії є ламповий саунд, натуральність. Можу навіть на плівку писати.

Чи допомагає існування гурту The Crawls якось рекламувати власний продакшн?

Так, звучання в The Crawls виходить дуже кошерне, тому багато груп кажуть мені: «Хочемо звучати так, як в такій ось пісні», вказуючи на пісню якогось із моїх гуртів. Часто здаю в оренду гітари свої, бо дійсно люди хочуть дуже наближений звук. Але в мене товсті струни, тому не всім під силу грати на таких гітарках.

Наскільки успішним для BrokenBricks є досвід роботи в режимі концертної агенції? Що отримує виконавець у разі співпраці з вами?

Частіше за все ми організовуємо виступи для декількох гуртів одразу — тобто, не сольні концерти. Ми оплачуємо витрати клубу: звукорежисера, фотографа, дизайнера афіш, рекламу і т.д. Музиканти отримують якісний концерт, добре прорекламований, а також якісні фото- та відео. Це набагато важливіше за гроші, які можна отримати у разі проведення збірного виступу.

Взагалі, щоб заробляти гроші, потрібні тури і сольні концерти. Такі ж виступи, які робить моя агенція, являють собою дуже сильний поштовх для молодої групи. Це нова аудиторія, промо-матеріали (важко «розкрутитися», не маючи якісних фото/відео/аудіо). Також ми періодично проводимо конкурси на безкоштовний запис в нас, запис зі знижкою, безкоштовні зйомки, фотосети і т.д.

Яким чином ти вдосконалюєш власні знання звукорежисури та навички гітариста? Яку літературу (чи, наприклад, відеокурси) можеш рекомендувати читачам «Київського рок-клубу» з цього приводу?

Важко сказати... Я самоучка: можливо щось читав, якщо треба було знайти відповідь на якесь питання. Я даю уроки гри на барабанах та гітарі. Думаю що репетиторство дасть людям відповіді на більшість питань: якби я міг колись давно дозволити собі репетитора, зараз, мабуть, грав би ще краще.

Наскільки мені відомо, ти був арт-директором культового клубу “44”. Чому було зачинено цей заклад?

Заклад зачинили спочатку на ремонт. Декілька днів тому мені сказали, що його не відкриють. Невигідно, дорого... Це дуже сумно, в мене дуже багато спогадів, пов'язаних із цим клубом. Сподіваюся, хтось відкриє подібний клуб. Бо ті, що є, вони якісь «непривітні». «Диван» непоганий, але там не андеграундна атмосфера, а «хіпстерська». Проте, клуб класний, один з улюблених в Києві.

Чи вдається тобі заробляти на життя виключно музикою?

Я маю вищу освіту, маю досвід роботи в офісі і навіть в «МакДональдсі»: в 2007 там працював півроку. Але останні п’ять років заробляю то студією, то концертами. Ще даю уроки гітари, барабанів, фотографую, знімаю відео, роблю аранжування, пишу джингли...

Багато чого роблю, але все це пов’язане з музикою, і я радий, що так склалося в житті. Ми самі ковалі свого щастя. Я не хотів працювати в офісі, не хотів вставати рано на роботу, не хотів їздити в час пік... Зараз я прокидаюся об 11.00-12.00, лягаю о 3-4. Коли я їду на «роботу» (14.00-15.00), метро порожнє, назад повертаюся о 23.00 — метро також порожнє, немає заторів, в супермаркетах немає черг, людей мало. Днями в кіно ходив із жінкою: зала майже порожня 22:00, фільм закінчився в 00:00. Класно: йдеш і людей немає, спокійно.

Ну і радує, що я не працюю на «дядю», а сам собі хазяїн. Маю змогу цілими днями грати на гітарі, піаніно, барабанах. Слухаю музику, займаюся спортом, проводжу час з дружиною. Бувають хороші часи, бувають важкі, але поки що протриматися вдається. Головне вірити в краще.

Хочеться поїхати за кордон і стати відомим: тут жоден з моїх гуртів не стане визнаним, не стане популярним. Звісно, в нас є багато фанів, ми їх любимо і цінуємо їхню присутність. Але така музика, яку граємо ми, не для України. Хочеться одного дня прокинутися і знати, що ти чогось досягнув, що живеш лише тим, що пишеш музику, а не думаєш про те, як заробити гроші, де знайти клієнтів на студію і про те, коли, нарешті, закінчиться війна.

Текст інтерв'ю: Антон Бєссонов («Тім Талер»)