Рок з молоком №105. Salo v Chokoladi

Ви коли-небудь куштували сало в шоколаді? Після прочитання сьогоднішньої порції рок-н-ролу з молоком  вам просто-напросто не лишиться вибору, як увімкнути гучніше ваші гаджети та комп’ютери.  Salo v Chokoladi – міцна та весела музика в шоколадно-фанково-джазово-блюзовій глазурі, яку хлопці творять так, як відчувають. «Щоб усі були ви раді – їжте Сало в Шоколаді. Наша кондитерська працює 24 години на добу і особливо на вихідних» – говорить лідер гурту Лесь Якимчук, і погоджується на інтерв’ю.

Розкажи в кількох реченнях про Salo v Chokoladi…

Музичний гурт, від якого можна очікувати всього. Роковий фанк чи приджазований соул, важко сказати достеменно, адже наша творчість – це відлуння всього того різношерстого, що нас оточує. Наша музика це рефлексія та емоція. Емоція, яка дає зрозуміти, що яким би дивним не був цей світ, він вартий того, аби ми прожили його сповна.

Чому Salo v Chokoladi? Були ще варіанти назви?

Ми довго думали над назвою. Навіть не хочеться згадувати ті невдалі конвульсії щось вдале придумати. А одного разу згадався нам з Антоном (басист гурту) один чудовий львівський десерт. Мабуть у цей момент ми зрозуміли, що воно, по суті, саме таке як ми – Salo v Chokoladi – це незвично смачне поєднання непоєднуваного. Багато моїх знайомих бояться його спробувати, але коли таки спробують, то переживають суперечливі, але все ж позитивні емоції.

Власне так і наша музика. Міцний український рок, що втілений в салі разом з шоколадно-джазовою поливкою.

Ви викладали регулярно нові пісні у мережу. Чому не зібрали їх одразу докупи у ЕР чи повноцінний альбом?

Це не мало жодного сенсу, адже якість старих записів нам не дуже подобалася. Ми записували виключно, щоб дати людям зрозуміти, які ми є, а переконатися вже на концерті Salo v Chokoladi. Лише зараз ми почали працювати над альбомом і сподіваємось до осені вже його випустити.

Нова пісня «Ровер» продовжує лінію творчої позитивності. Можна сказати, що Salo v Chokoladi вже знайшли свою нішу в стилістиці та позиціонуванні?

Скоріш за все так. Ми позиціонуємо себе як фанк-рок гурт, але наші творчі сплески часто несуть нас й в інші гавані: панк, джаз, реггі. Але основний посил був завжди – жити варто, для цього лиш треба подивитися на життя з іншого боку.

Свого часу ваша «Бородата» стала ледь не пророчою в контексті минулорічного Євробачення. Як думаєш, може, ваша музика дійсно якась магічна?:)

Тоді, коли ми написали цю піню – зимою 2013-ого ми й не думали про Євробачення і такий поворот подій. Далі нам прийшлось виправдовуватися на концертах, що пісня була написана раніше і ніяк не зв’язана з нашим австрійським другом (чи подружкою).

Щодо магічності – то безумовно. Але це не передбачення майбутнього, а вогонь в серці, який ми, здається, таки навчилися запалювати.

У вас є пісня «Я – революція». Що найбільше вплинуло на її написання? 

Це, безумовно ж, Майдан. Усі учасники гурту були там і брали безпосередню участь: горіли на Грушевського, ховалися від куль на Інститутській. Тож пісня народилася сама, вона була неминучою. Вона як дзеркало відбила того українського революціонера, який іде вперед і не зупиняється ні перед чим. Він є зміною, бо в ньому відбулись зміни. Він – Революція.

Яка доля у вашого кліпу на пісню «Осінь»? Плануєте відео найближчим часом?

Кліп «Осінь» став нашою акустичною візитівкою, а для багатьох людей – прямою асоціацією з цією чудовою порою року. Відео – це наша візуалізація пісні, тому скоро буде ще. Цього разу переговори йдуть на тему нашого нового синглу «Ровер».

Що тобі сьогодні цікаво слухати з української та світової музики?

Музику, що надихає. Не пусту і не одноманітну. Звичайно, будучи музикантом, починаєш слухати все (і навіть шансон), але твої вподобання залишаються сталими.

Музика має докопуватися до суті глибинних емоцій. Хоча, ви запитаєте, до яких емоцій докопується, наприклад, наша «Срака-Мотика», але вона докопується: до нашого глибинного і безголового батяра, який чудить так, щоб земля здригнулася.

А якщо говорити конкретніше, то Rage against the Machine наприклад безперечно народжують твого внутрішнього хулігана, Гадюкіни – твого батяра і розбишаку, а 5’nizza твого закоханого в життя хіпаря. Бо ми є ті, що ми слухаємо.

На твій погляд, що вирізняє ваш гурт від інших вітчизняних команд?

Посил – емоційний та інтелектуальний. Від нашої музики трясе і її цікаво слухати. Це не ВВ, але й не Dream Theater. Це гармонія всього того, що подобається бувалому музичному естету.

Яким ти собі уявляєш ідеальний концерт Salo v Chokoladi?

Все дуже просто: це концерт на старому гаванському мосту в Києві з сотнями слухачів. І, сподіваюсь, скоро ця мрія стане реальністю.

Де, до речі, ви вже побували із виступами? Важко зараз молодому гурту концертувати навіть Україною?

Виступів у нас багато, але могло бути більше. Як не дивно, важко виступати не за кордоном, а саме в Україні. Наша музика крутиться в замкнутому колі. На фестивалях кожного року виступають все ті ж виконавці. У нас треба «пробиватися». Щоб потрапити на великий фестиваль потрібно бути відомим, а для того, щоб стати відомим, треба виступити на такому фестивалі.

Інша справа в Європі. Продюсери шукають «нове звучання». Те, що нашим дивне і не зрозуміле.  Вони шукають те, на чому вони безперечно зароблять – «вєрняк». В Німеччині, наприклад, нікому не потрібне повторювання, люди прагнуть нового і цікавого. Тож поки складно, але потроху-помалу і нас почують на батьківщині.

Чим учасники гурту займаються окрім музики?

Я журналіст. Антон викладач музики, Назар (саксофоніст) – ще навчається в Могилянці, Женя (драмер) – уже жонатий мужчина, який працює на телебаченні.

Скажи кілька слів читачам сайту:

Дорогий читачу, замість того, щоб чекати, коли вийде новий альбом когось із твоїх старих знайомих гуртів, відкрий простори інтернету і порийся в мотлохові, який там знайдеш. Повір, ти натрапиш на клондайк якісної української музики, про яку чули поки одиниці. Тренуй свій слух і починай відрізняти лайно від музики. У нашій країні поки мало хто так робить. Слухай серцем, воно знає, що тобі треба насправді. 

Митько Сяржук