Гич-Оркестр: «Всі знають, що мова музики універсальна, й розуміють теж всі»

Гич-Оркестр зі Львова делікатно грає екстравагантну музику, співає пісні несправедливо призабутих поетів, як-от Тичина та Сосюра, творить композиції на лірику Мар’яна Пирога й активно переосмислює народну творчість. Він шанує традицію, але при цьому його музика народжується у радості експерименту. В «Оркестрі» грають вісім хлопців, які своїми інструментами й голосом дарують щастя слухачам тут і тепер. Зрештою, саме слово «гич» - це вигук радості і захоплення. Більше про ГИЧів – Володимир Бедзвін.

Привіт! Розкажіть про те, з чого почався Гич-Оркестр?

Гич-Оркестр з самого початку був дещо інакший й мав навіть іншу назву, але згодом він почав набувати теперішнього вигляду.

Пам’ятаю перший концерт в Києві на Андріївському узвозі, тоді я ще жив в тому місті й грав цей концерт без репетицій. Але вийшло добре. На той час вже знав Остапа Костюка (труба, духові), Мар’яна Пирожка (братерський лідер гурту) й Всеволода Садового (ударні), а зі всіма іншими я вже там й познайомився.

«Гич» - це вигук радості і захоплення, якщо не помиляюся. А від чого ви найбільшу радість отримуєте в повсякденному житті?

Від того, що ми можемо через музику ділитись нею з людьми. Ми мали чудову нагоду зробити тур по майже всій Україні й враження лишились самі позитивні. Це був нібито перегляд всіх своїх уявлень про країну, в котрій живемо й людей, для котрих співаємо, граємо. Якось так вдається натрапити на прекрасних особистостей в потрібний час.

Ви кладете на музику поезію визначних українських поетів: Сосюри, Тичини та ін.. А з ким би з поетів українських (не обов’язково сучасних) хотіли б поспілкуватися? Про що б говорили?

Всі творчі люди втілюють свої ідеї й ідеали через свою самобутню відданість тому, що роблять. Зараз почали з’являтись архівні записи Василя Симоненка та інших поетів в мережі, через їхні вірші й голос можна таки відчути їх світосприйняття. Особисто в мене в пошані Володимир Сосюра й вірш «Любіть Україну», для мене це неофіційний гімн. А про що з ним поговорити? Вважаю, що це не має значення. Тема на розмову знайдеться:)

Розкажіть про свій перший «Цілий» альбом?

«Цілий» з’явився пізніше, ніж ми очікували. Хотіли зробити презентацію на фестивалі «Арт-Поле» ще влітку, але все затягнулось. Обкладинку, дизайн та оформлення робили доблесні гичани самотужки, тому такий цікавий диск мало хто ще бачив. Другу частину до «Пів-альбому» записали швидко, й сумнівів, котрі пісні включити до нього, в нас не було.

В одному з інтерв’ю ви казали, що не володієте французькою чи німецькою мовою. А тут – «Жимапель Мірабель» і «Хепендефіленс». Як поясните?:)

Це декоративна лексика, котрою Мар’ян Пирожок володіє досконально. Всі знають, що мова музики універсальна й розуміють теж всі:)

Як прийшла ідея помістити до диску схему ГИЧ-вуйка, якого можна скласти із обкладинки? Навіщо?

Якщо існує таке поняття як «колективне обличчя», то, певно, це воно й є. В першу чергу – це заслуга нашого ідейного вдохновителя Пирожка, він також художник. Саме з його голови виринають ці казкові образи. Насправді, ще є розробки для наступних дисків. Але вони поки що в таємниці, тому збережу інтригу.

Ви вже працюєте над новим матеріалом? Коли можна буде почути ваших нових пісень?

Насправді, якщо не помиляюсь, в нас вже більше 30 пісень, а кожна репетиція це новий матеріал. Взагалі, коли збираємось пограти, то старого не граємо, хіба перед концертом. А ті шматочки, що сподобались – входять до майбутніх пісень.

Розумію, що не варто забігати наперед, та все ж: в подальшому ви будете провадити якісь експерименти з творчістю? Чи поки що лишатиметесь вірними обраному стилю?

В нас нема прив’язки до певних напрямків чи стилів. Гич-н-блюз, драм-н-гич, Гич-н-рол, хорор-гич, Гич-н-бас – це одні з можливостей реалізації наших можливостей, в нас все є постійним експериментом. Наш басист взяв собі бас-укулеле, гітарист тенор-укулеле й в нас вийшов аншлаг. Часто використовуємо електронні примочки й це робить процес ще цікавішим.

Ви вже виступали і на великих майданчиках, і в багатьох клубах. Де ж, все таки, вам краще донести людям свою ідею?

Звичайно, що коли публіка знає як собі розважатися, там атмосфера сама по собі вже створена. У Львові нас вже трохи знають, а в місцях, де ми ще не були, люди прислуховуються. Бо їм цікаво! Й це дуже добре. Нажаль, часом технічні можливості майданчиків не забезпечують тої потрібної магії звуку й там нам вже важче. Не забувайте, що нас семеро! Й більше половини інструментів – акустичні.

До речі, яка у вас ідея, філософія?

Гич сам по собі є джерело всього. Гич – це для кожного своє втілення. Якщо мати на увазі щось чітко визначене – то такого нема. Кожен сам вирішує: як йому жити. Головне, щоб на своєму шляху кожен перебував в радості.

Сьогодні з’являється все більше і більше цікавих, певним чином неординарних колективів, які поєднують зі своєю музикою (чи, краще, у своїй музиці), так би мовити, інші напрями мистецтва. Але можна помітити, що таких гуртів більше на заході країни. Як думаєте, чому?

Сама головна причина – відсутність страху. Бо він сковує й обмежує, не дає рости людині відкритою, щирою й правдивою. Так склалось. Коли всіх бояться, навіть самих себе – сам не живеш. Коли обмежуєш права й свободи – починається зворотній процес. Свобода думки й реалізації – це рушійна сила до всього нового, незвіданого.

А, наприклад, з київських гуртів (виконавців), хто вам імпонує? Є такі?

Імпонують всі хто грає своє й цікаве. Особисто мої друзі це: Vivienne Mort, Respect Your Mom.

У що ви вірите?

Віримо в те, що знаємо.

Скажіть кілька гич-слів читачам rock.kiev.ua:

Довгих років життя й процвітання! Гич!