СонЦе: Ми за те, щоб люди отримували в рівних пропорціях різну музику

Музика київського гурту СонЦе – це мікс напрямків та стилів, в якому ясно вчувається рок, в деяких піснях – фолк, деяких – джаз, інколи блюз, інколи hard, але все те, що створює група, можна назвати просто «сонячною музикою». Це пісні, в яких нема місця шаблонам та правилам, нема місця одноманітності та нудьзі! Гурт СонЦе створений двома музикантами – гітаристом Вадимом та вокалісткою Наталією. Саме вони розповіли нам про альбом на вірші Кобзаря, про жорсткіше звучання і про власну місію в вітчизняному музичному просторі.

Чим живе зараз СонЦе?

Наталія Богута (лідер, вокалістка, авторка пісень гурту СонЦе): В кінці літа ми записали барабани на нову пісню у студії «Комора». Це перший досвід співпраці з такою великою сучасною студією звукозапису. І зараз ми живемо роботою над нашою піснею «Хто я?», яку, я сподіваюсь, можна вже буде почути в жовтні. Це все – робота над піснею – дуже творчий та приємний процес… З іншого боку, якщо поглянути на проблеми, що ми вирішуємо зараз, то це – оновлення складу. Ми шукаємо бас-гітариста та ударника (будь-ласочка, добрі люди – гарні музиканти, знайдіться вже нарешті, ми сумуємо за вами!..:))

В кінці весни вийшов ваш міні-альбом «Плач». Як прийшла ідея записати альбом пісень на слова Т.Г.Шевченка?

Наталія: Власне, все почалося з річниці Кобзаря. Неможливо було оминути увагою цю подію, і спочатку ми записали пісню «І багата я» на вірші Шевченка, а потім у Вадима виникла ідея написати більше «шевченківських» пісень.

Вадим Пенюк (композитор, гітарист, аранжувальник гурту СонЦе):  Скоріше ідея сама знайшла нас. Бо, дійсно, спочатку я просто проглядав вірші, які б мене зачепили, і які хотілося би покласти на музику.

Найпершою, саме для ювілею, я обрав «І багата я». І музика сама пішла дуже легко та цільно, фактично «не звідки». Паралельно я знайшов дуже стару пісню Наташі, яку вона грала у своєму попередньому гурті більше 10-ти років тому. Мені сподобались там два-три рифи. І виникло бажання цю пісню переробити. Я спитав, а що там за текст (запис був старий та не дуже якісний), і виявилось, що це теж Шевченко. На свій сором, я його не впізнав. Так виникла «Повертає Ігор військо». Серед обраних текстів був також і «Плач Ярославни», за який дуже страшно було братися, бо текст складний, надзвичайно емоційно насичений. Музика знову сама зійшла зсередини, але на цей раз все було складно. Тобто, спочатку була навіть не музика, а певне цілісне уявлення, ідея, образ, який поступово втілювався у музику. Було складно, емоційно важко, декілька разів навіть хотів полишити, але всередині була якась впевненість, що пісня таки народиться. А потім стало зрозумілим, що ці пісні поєднані між собою на різних рівнях і потрібно записати їх окремим альбомом.

А чому саме ці вірші було покладено на музику?

Наталія: Спочатку з’явилась ідея заспівати «З передсвіта до вечора» та «Плач Ярославни», вірші за сюжетом «Слова о полку Ігоревім». Настрій київської зими, Майдану диктував свої творчі історії, у нас вони – отакі: там і війна, і смерть, і кохання, там все…

Вадим: «Реальність» віршів Шевченка та реальність київських вулиць дуже тісно зрослись. Особисто для мене, ці вірші віддзеркалювали сучасні події у Києві, в Україні та особисті відчуття-передчуття.

Чому кавер – на польський гурт Coma? Що ви взяли із оригіналу?

Наталія: Моя ідея. Почула гурт випадково, передивляючись відео польських гуртів на YouTube, просто було цікаво, що грають у Польщі. Почула пісню – і мурахи по шкірі, такий настрій, як саме в мене був (це було наприкінці січня). Перед очима – виступи брехливих політиків, барикади, сніг… Отак і зрозуміла, що можу написати свій вірш, а музику позичимо… Власне, повністю музику не копіювали, зіграли своє бачення.

Вадим:  З першого знайомства пісня мене не зачепила. Але через декілька днів я зловив себе на думці, що згадую її, і в мене виникає бажання переслухати. Що я і зробив. А потім ще раз. І ще. Поступово почала вимальовуватись думка: а що, як спробувати зробити «свою версію»? А коли Наталя написала та показала мені свій текст, всі сумніви відразу зникли.

«Епілог» закінчується словами «І в темній ямі, як на те, зелена травка поросте». Ви спеціально обирали вірш із оптимістичним завершенням? Чи так вийшло випадково?

Наталія: Це питання до Вадима – його ідея, концепція диску. Моє враження – не люблю завершувати розмову «на мінорі». Ми – СонЦе, отже повинні за духом музики надавати світло, надію.

Вадим: Не випадково. Цей вірш я обрав свідомо і саме тому, що він сповнений суму, проте дуже світлого суму. Саме такого, коли всі емоції та пристрасті вже позаду, а залишається головне та суттєве. Навіть, коли попереду – темрява смерті, завжди є щось, що дає надію, що «все не даремно».

До речі, це єдина пісня альбому, де музика та вірш існували окремо, проте ідеально «зрослись» у єдине ціле.

Ваша перша платівка «Жди ня Єво» була акустичною. А чим далі – тим звучання ставало більш жорсткішим. Ви плануєте далі грати в такому стилі, як зіграний «Плач»?

Наталія: Так, шлях вийшов майже «стандартний» – від лаконічної акустики до рок-епопеї (маю на увазі пісню «Плач Ярославни»). Ненавмисно так вийшло. «ПЛАЧ» – дійсно найважча платівка по саунду. Але це, скоріше, вплив часу, вплив війни та сліз, що треба було втілити в музиці. Отак і втілювали. А наступний альбом (матеріал вже є) буде іншим. Впевнена, там буде більше поп-року, фанку, менше фолку та жорстких гітар.

Вадим: Стиль – це дуже непередбачувана річ:) Сподіваюсь – ми теж. 

Коли можна буде почути новий матеріал?

Наталія: Навесні була створена пісня «Тарас Бульба», що увійде до нового альбому. Пишемо на студії нову пісню прямо зараз, тож на жовтень, думаю, можемо розраховувати, щоб надати «до ефіру». Матеріал для нового альбому є, ми над ним працюємо, і маю надію, що зовсім скоро приймемо рішення: коли, де і як, з якими музикантами, і яким бюджетом будемо записувати.

Плануєте долучати до співпраці інших виконавців, можливо, поетів?

Наталія: Нам би дуже хотілось урізноманітнення, звичайно… І у нас деякий є «прогрес» – в новому альбому буде декілька пісень на вірші Вадима (в альбомі «Говерла» ж його пісні «Горе-спів»). Раніше тільки я писала вірші, тепер нас двоє. Маю надію залучити музикантів з декількох київських гуртів до співпраці над піснями, хто це буде – розповім пізніше:)

Вадим: А я, в свою чергу, хотів би подякувати за співпрацю над альбомом «Плач» чудовим музикантам, яких ми запросили. Це Едуард Данилов, який не вперше співпрацює з нами на записах і дуже гарно відчуває нашу музику. Він зіграв в альбомі на альті. Та чудовому композитору та музиканту, бандуристу Івану Ткаленко. Вони суттєво допомогли втілити задум та привнесли у музику частку своєї душі. Також ми окремо дякуємо за витримку, за працю, за співтворчість барабанщику та звукорежисеру Богдану Керичку. І, звичайно, всім іншим музикантам, без яких цей запис був би неможливий.

З ким, загалом, підтримуєте гарні стосунки: гурти, музиканти, письменники, актори?

Наталія: З усіма, кого знаємо. Наші гурти-друзі – «Друге Сонце», «Соня Коло», NOVI, також спілкуємось з ТаРутою, нещодавно під час туру по військових частинах та госпіталях познайомились з надзвичайно чарівними та позитивними співачками – Ейвою та Іриною Островською. Також під час виступу у Львові були раді знайомству з Kozak System. Ми відкриті для дружби та співпраці з музикантами – усюди і завжди.

Що, на вашу думку, несе СонЦе людям? Яка ваша місія?

Наталія: Ну, несемо ми музику. Українську рок-музику. А місія наша – створювати те, без чого не можеш жити, – музику з душею та інтелектом. Адже я б ніколи не назвала нас «розважальним» проектом. Слухачам надається те, що треба «обмислити».

Трохи культурно-політичного. Ви грали на Майдані в січні. На вашу думку, як музика впливає на погляди та світосприйняття людей? Особливо, сучасна музика.

Наталія: Впливає безумовно. Справа в іншому – дуже часто стикаємось з тим, що «музика=розвага». Модно виходити на сцену, щоб дивувати та «услаждать взор». Ми за те, щоб люди отримували в рівних пропорціях різну музику. Тому що, дійсно, як можуть музиканти вплинути на слухачів, якщо вихід до ефіру (радіо, ТВ, хороші клуби) – це майже не підйомна задача?

Далі – питання мови, патріотичного виховання молоді, різноманітних стилів. Це все в Україні є і в достатній кількості. Але, знову ж таки, впираєшся в певну «шоу-біз-інфраструктуру», де є «свої», і є ти зі своєю творчістю, яка «не формат» (я так кажу, тому що і мені, і моїм знайомим відмовляли в концертах і на радіо з таким формулюванням).

Дуже вірю, що часи розкручування російської поп-культури минуть. Епоха змінюється, і смаки та світосприйняття людей – теж. Якщо володарі інфраструктури не схаменуться вчасно, нове покоління українців саме створить корисну для себе творчу інфраструктуру.

Через два роки ви святкуватимете 10-річчя. Як змінилася ідеологія СонЦя за цей час?

Наталія: Не можу сказати, що у нас є певна ідеологія (ми не партія чи громадська організація). Змінилось ставлення до світу і до себе. Ми вже не «молодий гурт». Більше досвіду, більше експериментів, більше впевненості та більше насолоди від того, що робиш.

Вадим: Мені також не близьке поєднання ідеології та музики. І досить умовним, на мій погляд, є десятиріччя. Бо якщо згадувати, коли розпочався наш з Наташею творчий союз, то це тягнеться з минулого століття:) А якщо замислитись, коли гурт СонЦе став певним чином «виходити в люди», то цей процес розпочався «майже вчора» (лише декілька років тому) і по-сьогодні, на мою думку, ще не можна сказати, що він відбувся.

Які ваші творчі і життєві мрії на сьогоднішній день?

Наталія: Процитую нашу пісню «Стамбульський блюз»:  Я хочу співати… Тому наші мрії – це більше концертів. Але спершу – перемога у війні. Так, перемога – головне бажання. А далі – писати пісні та співати аж до кінця днів своїх. Мабуть, це і є досить непоганий життєвий план!;)

Митько Сяржук