Фолькнери: «Не уявляємо себе ні без музики, ні без «Двоколісних хронік»

Фолькнери – український фрі-фолк гурт з Києва. На тлі української альтернативної сцени Фолькнери вирізняються не лише пристрастю до велосипедів чи відродженням старого формату мандрівних музик, але й агітацією здорового стилю життя, створенням туристичних фільмів, навіженими виступами та енергетичним спілкуванням. У музикантів гурту Ярини Квітки та Володимира Муляра є традиція під назвою «Двоколісні хроніки». Саме із Яриною та Володимиром ми поспілкувалися на різноманітні теми: від музики (нещодавно вийшов їх дебютний альбом «Корисні речі») до подорожей світом…

Вітаю. Давайте для початку трохи познайомимо читачів із вами. Розкажіть про себе?

Володимир Муляр (у Фолькнерах – барабанщик, звукорежисер, аранжувальник та засновник гурту) – водолій і романтик, родом з Хмельницького, найулюбленіші заняття в житті – музика та подорожі. Любить вареники з сиром, не любить авокадо.

Ярина Квітка (у Фолькнерах – вокаліста, стилістка та спів засновниця гурту) – галичанка з шаленим темпераментом, яка щомиті хоче змін. Обожнює подорожі та знайомства з новими цікавими людьми. Мріє полетіти на Марс та пожити в якомусь африканському племені. Ненавидить п’яних та людей, які нічого не роблять, але скаржаться як все погано. Обожнює авокадо.

Володя: Назва Фолькнери походить водночас від прізвища американського письменника Вільяма Фолкнера та терміну «фольклор». Під час вело подорожі до Абхазії, в період пошуку назви для гурту до мене уві сні з’явився сер Вільям Фолкнер, запропонувавши використати для назви його прізвище. За дивовижним збігом воно виявилося співзвучним з терміном «фольклор» – предметом діяльності гурту.

Чому саме фолк?

Володя: Нам дуже подобається назва «Фолькнери», а з такою назвою грати щось інше ніж фольклор – якось не логічно… А насправді ми мріємо грати дез-метал:)

Фольклор – це вічна річ. Справжня і первинна. Нажаль багато людей зараз обмежені в доступі до фольклору, бо нам з медіа насаджується дещо інше, самі розумієте… Тож ми намагаємося принаймні привернути увагу до цього явища. Ми пізнали, що це прекрасно, тому й хочеться поділитися. Але намагаємося робити це по-свіжому, щоб було цікаво сучасним мешканцям «мега сіті», не в шароварному стилі «першого національного».

Ярина: Додам: мене «пре» панк. Може, скоро візьмемось за нього. А поки їздимо в експедиції, вишукуємо давні пісні і ділимося ними через призму наших ідей (і той же панк в них теж присутній).

Фолькнери – київський гурт. Звідки у киян така любов до автентики?

Ярина: Київ – це лише місце нашої репбази та тимчасового проживання. Сама я зі Стрия, що на Львівщині, тому автентика була присутня у моєму житті змалку, це не лише пісня, а загалом традиції та все таке.

Володя: Іноді у людей, котрі живуть віддалено від Матінки Природи, прагнення до неї є сильнішим, ніж у тих, котрим у ній випало жити. Автентика (і не лише музична) – це та ж Природа, первинність, коріння...

Перейдемо до альбому... «Корисні речі» дебютна ваша платівка. Ви задоволені результатом роботи над нею?

Ярина: Коли взяла вже готовий альбом до рук та прослухала, була дуже задоволена. Тепер – менше, бо щось би зробила по-інакшому… Але, як-то кажуть, перший етап пройдено, попереду має бути щось нове.

Володя: Нам важко оцінювати альбом об’єктивно, адже це наше творіння. Це мають робити слухачі або музичні критики (особисто мені дорожча оцінка перших). Але те, що він нам справді подобається, приховувати не будемо.

Що було найприємнішим у процесі запису?

Ярина: Часті суперечки між музикантами, які призводили до чогось нового та цікавішого.

Володя: Мені, як звукорежисеру – моменти, коли з’являється саме те звучання конкретного інструмента, яке собі вже давно уявляєш. Одна справа концертний звук, але зовсім інша – добитися в студії саме того тембру, який задовольнить тебе «на всі сто», який увійде в історію, зафіксується в записі назавжди.

Процес досягнення цього – справжня алхімія, тільки замість колб з реактивами звукорежисер орудує мікрофонами, барабанними пластиками, струнами... Саме такий процес в студії – найбільша насолода для мене. Особливо години, коли чаклуєш над звуком сам.

Ярина: Володя ще й виступив саунд-продюсером дебютника.

Ви дебютували із відео на пісню «Випливало утєня» на Трипільському Колі. Яку ідею закладено у цей (на мою думку, дещо містичний) кліп?

Ярина: Вічна ідея усіх народів – весілля! Там же ж наче все зрозуміло по картинці: що всі ми збираємось на вінчання, а потім вже «треш-гоп-весілля» на даху. Як-то кажуть, танці на британці:) Взагалі, найточніше про ідею вам зможе розказати режисер кліпу Оксана Казьміна. Це відео – повністю її творіння, наша лише музика.

Загалом, є якась улюблена пісня у вас зі свого ж репертуару?

Ярина: Мені дуже подобається одна з перших наших пісень «Випливало утєня». Вона така містична і загадкова, як на мене.  Це весільна пісня. Також мені подобається пісня з нашого репертуару, яка не ввійшла в дебютник «Чоловік мене бив». Вона дуже стьобна.

А яку б ще народну пісню ви б хотіли зробити у власній інтерпретації?

Володя: Власне, в цьому і полягає наша творчість і це ми робимо вже чотири роки – «партачимо» народні пісні. Про якісь конкретні пісні важко сказати. У нас їх записано в експедиціях багато, і яка наступна потрапить в наш репертуар, самі не знаємо. Ми просто беремо якусь пісню, котра от зараз підвернулася, згадалася, почулася, і – оп-ля! – вже дівчата починають наспівувати під який-небудь барабанний грув чи гітарний риф.

Ярина: Саме на це питання важко відповісти. Бо нас цікавлять пісні, які практично невідомі широкому загалу. А робити щось своє на пісні, які «перепопсила» кожна друга співачка чи співак, якось не хочеться. Саме зараз, скажімо, мене цікавлять карельські пісні.

Розкажіть про проект «Двоколісні хроніки»?

Володя: Все почалося у 2010 році, коли одного разу нам страшенно захотілося якось поєднати дві найулюбленіші речі: велоподорожі та народну пісню. Так виникла низка мистецьких велоекспедицій по світу, якими ми намагаємося привернути увагу до збереження народної культури, зокрема фольклору, а також до розвитку велоруху в Україні.

Ми їздимо найпрекраснішим із транспорту до інших народів, аби записати їхніх пісень «з перших рук», натомість з радістю співаємо їм українських. Окрім того, в кожній подорожі знімаємо про все це документальне кіно, нотуємо щоденники та записуємо весь знайдений фольклор…  (Експедиційні щоденники: http://folknery.com/ekspediciyni-shchodenniki – прим. авт.)

У яких місцях вам найбільше сподобалося?

Ярина: Містами ми мало їздимо, зазвичай це села, оскільки в подорожах ми збираємо фольклор, а його треба шукати саме в сільських місцевостях. Але де по відчуттях мені було приємно, то це Любляна, столиця Словенії. Ми туди прибули о 8:30 ранку, була гарна погода, дуже атмосферно і ми вирішили пограти на вулиці. Натовпу зібралось ого-го, ми були в шоці. Саме місто дуже затишне і гарне, не надто велике, як на столицю країни.

Володя: Якщо говорити про країни, то це – Туреччина. Там ми побачили людей і світ, яких не побачити в Україні. Ми на собі відчули, що таке справжня турецька гостинність, відкритість і безпосередність. Турки дуже відрізняються від нас і саме відмінності – це найцікавіше в людях. Взагалі, враження від будь-якої країни для нас залежить не стільки від краєвидів чи архітектури, скільки від людей, з якими ми знайомимося та спілкуємося, які нам допомагають чи шкодять.

Що все ж пріоритетніше: музика чи «хроніки»?

Володя: Не можемо відповісти на це питання, оскільки вже не уявляємо себе ні без музики, ні без «Двоколісних хронік». Гурт і проект виникли практично одночасно, як сплав наших прагнень, світогляду і мрій того часу (2009-2010 р.р.)

На вашу думку, які речі зараз найкорисніші у світі?

Володя: Ті, що і завжди були, але часу від часу людьми забуваються. Причому не лише матеріальні: патріотизм, культура, освіченість, праця (зокрема фізична!), здоров’я, розуміння свого призначення…

Ярина: Якщо взяти любов як річ, то це, як на мене, найголовніша річ у світі. Але любов – не лише стосунки двох осіб, а любов братська, дружня, чисто людська.

Які ваші плани на літо (і не лише на нього)?

Володя: О, на цей рік у нас грандіозні плани! Влітку, вже в червні, хочемо здійснити етнографічну велоекспедицію по Волині (північ Тернопільської, Рівненська, Волинська області). А на осінь плануємо старт найбільшої нашої експедиції, яка триватиме щонайменше півроку. Поїдемо до Індії. Звісно, на велосипедах. І звісно, якщо на той час ситуація в нашій країні нормалізується. Ну і окрім того -  концерти, концерти, концерти…

Ярина: Додам про концерти. Ми маємо запрошення виступити 30 червня на фестивалі «EURORADIO Folk Festival», у місті Ретвік, у Швеції. Це дуже престижний радіо-фолк фестиваль, куди приїжджають гурти з усієї Європи аби презентувати свою країну. Цього року ми отримали таку нагоду. Сподіваюся, що все буде добре і ми туди поїдемо. Єдиною поки проблемою є кошти, які раніше завжди надавала держава гурту, який їхав презентувати Україну, але цього року, звісно, не до цього, тому зараз активно шукаємо гроші. Підтримати нас може кожен бажаючий, вся інформація щодо цього є на нашому сайті.

Скажіть кілька слів читачам:

Володя: Хай Вас, шановні читачі, Бог милує прийти на наш концерт у клуб «44» 21 травня, якщо Ви не шануєте українську народну солов’їну пісню в поєднанні з панком!

Ярина: Хочу Всім побажати не боятися втілювати свої мрії в реальність. Нема нічого неможливого!

Митько Сяржук