Відчуття.Тиші: «Після прослуховування видається, що насправді не все так погано»

Відчуття.Тиші – гурт-філософія, що знаходиться поза модою і трендами. Після прослуховування кількох треків, далі поринаєш в цей внутрішній простір, дбайливо створений щирістю, справжністю, відвертістю для тих, хто примудрився не зачерствіти в нашому цинічному світі, просякнутому брехнею, лицемірством і позерством. Інтерв’ю з лідером запорізького гурту Євгеном Довгим.

Давайте осунемося трохи в історію. Розкажіть, як з’явилося Відчуття.Тиші?

Чесно кажучи, я ніколи не думав, що буду грати рок, хоча музика супроводжувала мене протягом усього життя. Я експериментував з репом і електронною музикою, але це було все щось не те. В нульових роках я працював діджеєм запорозької радіостанції «Рок-радіо Запоріжжя FM» і якось завітав на репетицію панк-рок гурту CO2, де грали мої тодішні слухачі і друзі. Репетиційна атмосфера настільки мене вразила, що я запропонував барабанщику Дмитру Сандуленку і гітаристу Семену Барабанову «пограти разом щось на кшталт харкдору». Вони радо погодилися, а десь за рік по тому ми зібралися разом і почали свої музичні експерименти. Протягом існування команди з нами грали різні басисти, але довше за всіх з нами працював мій хороший друг Дмитро Волковинський, якій пізніше покинув гурт через переїзд в інше місто. В теперішньому вигляді гурт сформувався по приєднанні до нашого складу басиста Івана Матвійчука і клавішника Дмитра Турського – вони додали до нашого звучання необхідної химерної атмосфери – і от, ви маєте Відчуття.Тиші.

Ваші пісні доволі різносторонні. Як характеризуєте свою музику: за напрямком, по емоціях?

З самого початку ми більше схилялися до альтернативи і нью-металу, саме звідси походять дефтоунівські повільні рифи і несамовитий скрім. З часом ми почали прискорюватися і навіть трохи важчати. Єдине, що лишалося незмінним – це пронизливі вірші до пісень, які писалися у різноманітних критично-надривних станах, напевно саме тому тодішній наш матеріал досі зачіпає слухачів. Як і кожному сучасному гуртові, що грає дещо кросс-жанрове, нам важко було змусити себе запхатися в рамки якогось одного напрямку, тому ми вигадали дефініцію «брітіш-кор» - в ньому поєднується несамовита розпатланість британської школи рок-музики, еклектичність джей-року і данина поваги канонам класичної рок-музики з великим ухилом до української її традиції.

Чому почали грати саме те, що зараз граєте?

На сьогодні наш «брітіш-кор» все більше набуває рис інді-року, і це цілком логічно – світ ніколи не стояв на місці, все безперервно розвивається, змінюється слухач, змінюємося і ми разом з ним. Варто відзначити, що ми й самі такі ж точно слухачі, адже ми так само слухаємо, аналізуємо, ставимо треки на повтор, як і всі інші. Інді нам є близьким, бо воно, здебільшого, ритмічне і багатошарове. Ми й раніше включали елементи цього жанру до нашої музики, тепер його стає більше, але не настільки, щоб ви не впізнали нас – все, як і раніше, пропускається через себе і доводиться до певної критичної точки.

Загалом, на що спрямована ваша творчість? Чи є якісь основні ідеї? Піднімаєте своєю музикою якісь проблеми? Хотілося б докладніше дізнатися про смисловому наповненні творчості Відчуття.Тиші.

Взагалі, доволі важко чітко визначити якесь конкретне спрямування – все, що ми робимо є щільно пов’язаним з людськими емоціями різної полярності і станів. Наші вірші стосуються людини, її внутрішнього світу і почуттів. Наш ліричний герой є самотнім у цьому вируючому світі, причому в кожній з пісень вектор самотності є різним: десь він прагне лишитися сам, в іншій же – він повністю заперечує її, як визначення. Навіть в самій назві гурту закладена певна філософічність самотності, адже тільки наодинці з собою можна по-справжньому відчути тишу усіма органами чуття, навіть фізично. Дехто з слухачів каже, що слухає нас коли йому зовсім-зовсім зле – після прослуховування видається, що насправді у них не все так погано, бо насправді погано саме нашому ліричному героєві:) Соціальні проблеми і політику ми зазвичай не допускаємо до нашої творчості, хоча, наш останній синґл «Зомбі» таки був трохи присвячений тотальному «однаковішанню» людей, що фактично розчиняються в речах, які їх оточують. Це не зовсім очевидний лейтмотив цього треку, але, тим не менш, таке трактування також не є хибним.

Якщо не помиляюся, після синглу «Зомбі» нових релізів від гурту не було. Затишшя перед бурею – готуєте, може, щось масштабне?

Зараз в нашій команді відбуваються певні зміни у складі і, відповідно, в творчій складовій. До того ми планували після синґлу випустити повноформатник і відкатати невеличкий тур на його підтримку, але зараз все йде того, що невдовзі світ побачить ЕР-реліз, запис якого наразі триває. В нього увійде пару пісень, що за настроєм не увійшли до попереднього альбому, і композиції, які були нами написані протягом останнього року. То буде трохи переосмислене і доросліше Відчуття.Тиші. Сподіваюся, що вам сподобається.

Свого часу ви удостоїлися премій «Альбом року» і «Відеокліп року» за версією рок-вебзіну Music Wall. Це якось простимулювало вас? Надихнуло на нові звитяги?

Премії є доволі відносною штукою, але вони, безперечно, покликані надихати. Тим паче, що пісня «Навесні», на яку було відзнято відеокліп, стала своєрідним поворотним моментом в нашій творчості – вона символізує собою напрямок, в якому ми прагнемо розвиватися і певним чином підсумовує попередній період нашого розвитку. Не менш приємним є і відзначення нашого дебютного альбому, бо, в першу чергу, він писався протягом семи років, що вже само по собі означає, що більшість стильових знахідок, закладених у його композиції потроху втрачають актуальність. Але те, що наш слухач так гаряче сприйняв цей реліз, свідчить тільки про одне – справжні почуття завжди є актуальними, і це дуже тішить.

Порівняно недавно в світ вийшов і кліп на пісню «Зомбі». Чому так довго готувався вихід відео, адже знімали його набагато раніше?

Насправді, зйомки кліпу тривали все літо і майже всю осінь. Так відбулося з багатьох причин, але найголовніша з них – те, що ми, як справжній інді-гурт, що не залежить від агенцій і спонсорів, долучаємо до роботи над нашими проектами тільки ентузіастів. Так знімався на перший кліп, коли я віддав сценарій і всі «бразди правління» в руки режисеру тієї відеороботи, так сталося і цього разу. Наша маленька команда працювала доволі напружено – натурні зйомки проводилися рано вранці, щоб забезпечити необхідний рівень освітлення, самих зомбі гримували в ніч перед зніманнями, а потім декількома машинами транспортували їх на місце. Поодинокі перехожі страшно стрімалися зомбаків, які розгулювали занедбаним стадіоном і в страшному переляку тікали, щойно нас узрівши. Один чувак гуляв з собакою повз мене, підійшов, сказав «Ахаха, я знаю ви кіно снімаєтє!», і пішов собі далі, загадково посміхаючись :). Власне, всі підготовчі роботи з кліпу були завершені на початку зими, ну а там вже недалеко було й до «кінця світу», коли ми вперше презентували цей опус широкому загалові.

До речі, що вас спонукало записати ще й японську версію?! Це досить екзотично для нашої країни…

Японська культура завжди захоплювала мене своєю різнобарвністю і екстремальним загостренням на емоціях, певно, саме тому вона є нам близькою, а її відголоски знаходять своє місце в нашій музичній творчості. Під час створення цієї пісні стало зрозумілим, що на музику чудово ляже японський текст, ми розшукали перекладача і консультантів – і зробили запис. Я ставив «ゾンビ» львівському викладачеві з Японії панові Хірано Такаші, він сказав після прослуховування, що фактичних помилок у вимові не помітив, хіба, що самі японці у такий спосіб не формують вірші, але особисто для мене - то вже деталі. Цікаво, що наші друзі ставили пісеньку звичайним жителям Країни Східного Сонця, їм вона сподобалася, і вони стали питатися, що то за гурт, адже вони його ніколи раніше не чули, а потім дуже дивувалися, дізнавшись, що ми з України.

Не так давно, на ваших сторінках в мережі з’явилося оголошення про пошук нового барабанщика. Наскільки мені відомо, Дмитро Сандуленко був одним із засновників гурту. Чому відбулися зміни у складі?

Я вже казав, що все в нашому житті знаходиться в стані постійної зміни. Для Дмитра зараз настав відповідний момент, коли він більше не може продовжувати роботу в гурті, це питання життєвих пріоритетів, але життя на тому не закінчується – він завжди був і лишається нашим хорошим другом, він допомагає в записі наступного релізу, ми спілкуємося, він переймається нашими проблемами. А інакше й не може бути – Відчуття.Тиші є величезною частиною його життя і, певною мірою, його творінням. Наразі, ми дійсно шукаємо барабанщика, прослуховуємо кандидатів. Тож, якщо в кого з’явиться непереборне бажання долучитися до пропаганди філософії Тиші – ласкаво просимо!

Розкажіть про свою групу на даному етапі: чим живете зараз, що пишете, знімаєте?

Я вже трохи розповів про те, чим ми займаємося – отже, ми дійсно готуємо до виходу свіженький ЕР, куди увійдуть найбільш цікаві і нові наші пісні. Також ми плануємо створити на основі цього матеріалу акустичну програму, з якою виступимо на кількох заходах. А взагалі – планів просто купа. Серед них є втілення сайд-проекту, в рамках якого ми переосмислимо пісні, написані нашим колишнім басистом Дмитром Ведмідем для його формації Drunk In Paris – се англомовні пісні, виконання яких є черговим незвичним для нас досвідом. Паралельно з тим я готую музично-поетичний проект, про який розповім трохи пізніше.

Кілька слів для читачів:

Хочу сказати тільки одне – ніколи не розчаровуйтесь в собі і цінуйте свою емоційну здатність. Будь-які вони є незмінною ознакою того, що ви ніколи не злиєтесь з сірою масою, що прагне «однаковішання». Кохання, пристрасть, ненависть – все це змушує відчувати биття життя, його найтонші матерії і варіації. Тримайте серце відкритим і не втомлюйтесь відчувати, в тому числі, й тишу!

Дмитро В.