Рок з молоком #29. Golev

Неординарний музичний проект з Луцька не лише грає якісний hard’n’heavy, а й уже отримав славу в країні та за її межами, як гурт з одним з наймолодших музикантів України, 12-річним гітаристом Миколою Голєвим (учнем, між іншим, Серго Чантурії) та 10-річним барабанщиком Микитою Голєвим. Як і чим живе молодий гурт зараз розказав старший із братів, гітарист та вокаліст – Микола Голєв.

Вітаю! Давайте не будемо тягнути і почнемо з простого питання: чому ви обрали в житті саме такий шлях – музику?

Якщо чесно, то ініціативу проявили батьки: мій батько у молодості захоплювався хард-роком, тому довго думати про те, що слухати та грати мені не довелося. Уже з п’яти років я перебирав пальцями по струнах гітари.

А чому вибір впав на Hard’n’Heavy?

Як я вже казав, мій батько «нав’язав» мені таку стилістику із самого дитинства, але цей стиль, на мою думку, зараз потребує оновлення та осучаснення. Hard’n’Heavy потребує нової «родзинки» для відродження!

Трішки історії. Як починалося створення колективу? Адже, я так розумію, часу на «розкачку» у вас було не багато…

Так, часу й справді було не багато. Усе почалося з двох хлопців (мене та мого брата), які дуже хотіли грати якісний хеві-метал. Ці двоє «шалених» намагалися знайти музикантів свого віку на протязі довгого часу, але, нажаль, з цього нічого не вийшло. Але хлопці не втрачали надії і згодом знайшли класних музикантів (хоча й не свого віку).

Про назву питати, думаю, не має сенсу. Але, чи не були проти батьки Миколи і Микити, що їх діти гратимуть тяжку музику?

Мама проти. Тато – за! Вони завжди з розумінням відносилися до моїх бажань та цілей.

Розкажіть про учасників гурту: хто ще чим займається, захоплюється?

Частина нас навчається в школі, частина вже працює. Окрім заняття музикою, які носять щоденний характер, я колишній чемпіон України з гольфу. У нашого 10-річного барабанщика серед інтересів – комп’ютерні ігри. Гітарист Рома просто любить важку музику, а басист Славко хороший джаз.

А тепер, напевно, до одного з найцікавіших питань: як ви познайомилися із Серго Чантурією? Яку роль він відіграв у вашому творчому становленні?

Особисто мені він дав серйозні теоретичні знання, допоміг розвинутися у плані створення власної музики. Його наука дуже допомогла мені у написанні дебютного альбому. Але усе ж таки не потрібно забувати, що у Чантурії я лише беру регулярні майстер-класи, а постійним моїм «сенсеєм» є Олександр Яковлев. Людина, яка дала мені ту саму «основу», без якої я б навряд показав себе як музикант.

У минулому році ви презентували перший альбом «Start The Еngine». Як відреагували на нього критики? І що ви в ньому хотіли донести слухачам перш за все?

Ми особливо не відслідковували реакцію критиків, так як особливо не працювали над промоцією альбому. Але для нас це була перша серйозна проба пера. Зараз ми хочемо стилістично змінюватися. В напрямку альтернативної музики. Тоді ми і поговоримо про якісь месиджі.

Над чим зараз працюєте? Чого нам чекати від Golev найближчим часом?

Найближчим часом чекайте серйозного оновлення та кардинальних змін. Починаючи зміною стилю музики (в бік Alternative Rock/Metal), закінчуючи особистими змінами. Наприклад тим, що я уже завтра зрізаю свої патли і роблю зовсім іншу зачіску. У найближчі місяці чекайте 2-3 нових треки, кліп,  ну і чекайте нас у своєму місті, ми обов’язково приїдемо!

Звичайно ж ви пам’ятаєте свій перший виступ. Можете описати почуття?

Хоча перший наш виступ й не зібрав тисячі шанувальників, ми були вражені тим, що ті присутніх 50 людей оцінили нашу музику та їм сподобалося. Опишу двома тезами: до виступу – страшно, багато хвилювань. Після – підесення та розуміння, що те що ми робимо, робиться не дарма.

Творчість яких груп спочатку визначило ваш стиль? Чи є у вас кумири?

Безумовно, кумирами є старі та добрі хардові гурти – Guns’n’Roses, Aerosmith, Metallica, Deep Purple та ін. З сучасніших: Papa Roach, Korn, 12stones, Stone Sour.

Напевно, це буде досить заїжджене питання, але все ж... Чому більшість пісень англійською мовою?

При створенні їх були мрії про концерти за кордоном… Про те, що одразу після випуску альбому ми підпишемо контракт із якимось американським лейблом, хоча б невеликим, і отримаємо там якийсь рівень популярності. Саме через орієнтацію на тамтешню публіку, тексти я писав англійською. Ах… Мрії… Яким же наївним я тоді був…

Що можна назвати девізом групи?

Битися головою у стінку, доки її не розіб’єш. Або не розіб’єш голову.

Дмитро В.