Сеанс золотоволосої магії від Роберта Планта

Достатньо увімкнути на своєму програвачі ДВД з концертом Led Zeppelin у лондонському Earl’s Court(і) 1975 року, і тим, хто в останній день другого літнього місяця був в «Україні» на концерті Планта стане ясно, що ТА магія якимось дивом перекочувала принаймні на дві останні пісні з київського сет-ліста. Я гадав, що крутіше за сейшн 8-річної давнини на Олімпійському «золотоволосий бог» вже не видасть, але, на щастя, помилявся. Нинішній концерт був так само, майже містичним і до того ж мав фантастичну акустичну біс-коду з «Bron-Yr-Aur Stomp»  і «Gallows Pole» , яка і змусила відчути себе перенесеним в минули на 36 років. Взагалі, Плант, за його ж власними словами на пресусі попереднього дня – «старий трюкач» і виробляє з голосом майже те саме, що і в дні «найвеличнішої рок-групи усіх часів». Його фірмові вокалізи присутні в більш ніж достатній мірі, враховуючи, що йому вже – невже це правда? – 62 роки. Ба більше, Роберт між піснями говорив з такою ж кокетливою інтонацією, як і в 70-ті, а після «Bron-Yr-Aur Stomp» для абсолютної ідентичності з тими часами навіть вигукнув сакральне «Strider!» (хто читав Толкієна в оригіналі – зрозуміє). Не вистачало лише джинсів в облипку та розстібнутої кольорової хіповської сорочки. З іншого боку, ідентичність була присутня лише в атмосфері та сценічній міміці співака-легенди. Все інше – музика, як її бачить Плант у другому десятиріччі ХХІ століття.

Впродовж сольної кар’єри Роберт постійно міняв своїх музикантів, і нині ми побачили чергову інкарнацію його групи. На соло в нього був солідний і поважний американський блюзмен Бадді Міллер, компанію якому склали кантрі-співачка Петті Гріффін і гітарист Даррел Скотт. Кожен з них співав одну свою річ, на яких Плант лише був беквокалістом. Знову ж таки, за його словами, він не міг собі цього уявити ще якихось 5 років тому. Загалом, сейшн являвся своєрідним калейдоскопом з блюзу, кнтрі, блюграссу і року. Пісні Led Zeppelin – а їх того вечора було аж 8 – були видозмінені майже до невпізнання. Лише з чутих сотні разів текстів, я зрозумів, що то були «Misty Mountain Hop»  та «Houses Of The Holy» .

Як не дивно, під таку суміш стилів і настроїв манірно-пихата «Україна» підійшла майже ідеально. До течі, попри ціни в 400-600 гривень, зала була заповнена вщерть. Хоча, хіба могло бути інакше, враховуючи те, хто на ній виступав? Втім, зрозуміла річ, - вся аудиторія потайки аж пищала – так хотіла цепелінівської класики у звичному звучанні. Натомість, Плант, наче вправна гейша лише, так би мовити, пестив і всіляко відтягував оргазм. Але він таки стався на «Ramble On», коли під сцену стали підбігати ті, хто не міг уже втерпіти. Після цього уже вся «Україна» поскакувала з дорогих місць, змусивши деяких поважних дядь з молодими, довгоногими і цицькастими фіфами, залитими мартіні, невдоволено залишити приміщення.

Словом, Роберт Плант в чергове, – але ж як небанально і дивовижно – продемонстрував, що він таки є магом. За відсутності Джиммі Пейджа, який свого часу носився зі спадком Елістера Кроулі та інших темних типів, можна додати: білим або золотим – адже хаєр все ще на місці і кольору майже не змінив.   

Текст - Дмитро Антонюк
Фото - Сергій Рєкун
© Київський Рок-Клуб