Культові герої рок-андеграунду 80-початку 90-х-це київська група «Колезький асесор, яка залишила по собі не якийсь конкретно-знаковий альбом, а сукупний химерно-фантастичний образ. У цієї групи незвичайним було усе – від вигадливих звукових конструкцій і текстового «хуліганства – до чудернацьких лахів, почерпнутих з різних епох.
Незмінно вони викликали шквал абсолютно протилежних емоцій: фронтмену і вокалісту Василю Гайденку вдавалося натискати на такі потаємні струни слухацьких душ, куди не могли дістатися інші «ловці душ від рок-н-ролу».
Від початку, тобто з середини 80-х «асесори» йшли в авангарді альтернативної течії і завжди виглядали «білою вороною» на тлі колег, викликаючи у публіки культурний шок. Експериментальні опуси Гайденка звучали у межах від сюрреалістичного арт-року до пост-панківської психоделії. З точки зору музично-образного мислення та зосередження новацій, «асесори» не знали собі рівних. «Крепдешин машин», «Цар звірів – бидло», «Друга симфонія», «Військова музика», «Фея у блакитному», «Немає концепції» та інші знакові речі можна знайти на збірці «Колезький асесор», виданій незалежним лейб лом «М. Гоголь» у 2001-му. Нині Василь Гайденко пише музику для театральних вистав, але для прихильників група залишається яскравим зразком київського рок-андеграунду 80-х.
Серед команд «пошукового крила»помітний слід лишив «Біокорд». Це - інструментально-гітарна музика з елементами психоделії найвищої якості. Генератор ідей - дипломований архітектор Микола Биков з абсолютно нестандартним композиторським мисленням.
Активний період творчості - перша половина 90-х, коли світ побачили у «самопальний» спосіб вироблені чотири інструментальні альбоми, та один – розкішно виданий «Караваном CD» у 1995-му альбом «Високі Небеса». Саме цей альбом можна вважати еталонним у дискографіі групи, оскільки він є найбільш досконалим і виваженим. «Хмари», «ДДД», «Сутінки», «Хвиля за хвилею», «Агресія», «Дистанція», «Високе небо» - ось класичні композиції групи, які цілком актуально звучать і сьогодні.
Цікаво, що численні радіостанції до цього часу активно використовують музику «Біокорду» в якості аудіо заставок до різноманітних передач, адже атмосферно-настроєві медитативні композиції Миколи Бикова якнайкраще до цього пасують. Прикметно, що у складі групи були музиканти екстра-класу – віртуозний скрипаль Сергій Охрімчук та барабанщик Стас Іванов, які і нині плідно працюють у різних проектах.
Яскравою індивідуальністю на ниві електронних експериментів багатьом запам’яталася Фоа-Хока – чернігівсько-київський проект. Фоа-Хока – це такий собі екзотичний фрукт, щось на зразок фейхоа, водночас – найбільш екзотичний фрукт української незалежної сцени. Дмитро Куровський, Іван Москаленко та Владислав Діхтяренко використовували ритмічні, шумові та мелодійні «лупи» у поєднанні з живими інструментами та мелодекламацією. Було усього потроху: жменька психоделіки, жменька техно, фольку плюс мелодекламації. Два альбоми – «Музика без Хазяїна» та «Не-відомість» вийшли на початку 90-х у Польщі на відомому лейблі «Кока-рекордз».
Характерним для Фоа-Хоки є також вітчизняний реліз 2002-го року під назвою «Індпошив». Цей диск, по-суті, є нігілістично-стьобовим реквіємом за споживацьким суспільством. Якщо існує у мистецтві естетика абсурду, то якраз Фоа-Хока – яскравий зразок цієї естетики на сучасній рок-сцені.
Олександр Євтушенко
© Киевский Рок-клуб
25 дисків, які змінили обличчя української рок-музики. Частина п'ята, остання.
25 дисків, які змінили обличчя української рок-музики. Частина четверта.
25 дисків, які змінили обличчя української рок-музики. Частина третя.
Автор і натхненник поп-групи Ampula Seven, блек-метал команди Haissem і формації Sunset Forsaken, про те, що внутрішня потреба у творчості важливіше зовнішніх стимулів