Сергій Литвинюк - інтерв'ю в Майдані

У пивному клубі «Майдан» пиво з файною музикою не лише в парі ходить, а й допомагає формувати гарні концертні традиції. Усі гурти, одного разу побувавши тут, неодмінно приїжджають вдруге, а дехто і в третє, і так, сподіваємось, буде до безкінечності, аж поки заклад існуватиме у цих територіальних і часових просторах. Ясна річ, що без містики не обходиться, і на кожного відвідувача, гостя та потенційного клієнта знайдеться своя ворожба. Кому й пива до душі вистачає, а кого підгодувати чарівним трунком-стравою потрібно, дехто за спілкуванням та веселим товариством приходить. Хоча, усіх, безперечно, єднає і тримає у цих стінах любов до рок-н-ролу. І це поняття набагато ширше, ніж може видатись на перший погляд. Це стиль життя, а не банальне вар'ятство, хоча, усі ми передовсім вар'яти та пияки, тому ні чорта, ні відьми не злякаємося, ба навіть раз на рік можемо і порок-н-ролити разом із нечистю, яка що-що, а концерт гурту Вій не може пропустити повз очі й вуха. 26 травня музиканти вдруге потішила усіх лучан, гостей міста та мешканців прилеглих боліт, річок і лісів своїм виступом. Усі вкотре зібралися веселою громадою послухати доброї музики і поніжити шлунки та горлянки, що, звичайно, для душі теж не завше погано буває. У складі Вія сталися зміни; з минулого разу тримати варту, хоругви і свої музичні інструменти лишилися Дмитро Добрий-Вечір, барабанщик Микола Родіонов та незмінний директор гурту Сергій Литвинюк. Познайомитися ж нашій публіці довелося з гітаристами Олегом Козловим (Льотчик)ом, Олександром Гросманом та флейтисткою, скрипалькою і, наскільки ми зрозуміли, вельми цікавою музиканткою Лесею Рой. Чаклувала над звуком звукорежисер Анастасія Клімова. Рік тому у «Майдані» ми говорили довго і багато з Дмитром Добрим-Вечором, Лесею Добрий-Вечір та лірником Сашком. Але зважаючи на теперішні обставини, два відділення концерту, фільмування вже теж другого за рахунком dvd, потік невтомних прихильників і т.д., цього разу я вирішила поспілкуватись про життя-буття Вія з ідейним натхненником усієї інтернетівської молоді - Сергієм Литвинюком. Людиною, що добре знайома усім користувачам наших українських музичних сайтів, вільним фотографом, куратором багатьох проектів, директором гурту Вій, що так само, як і Дмитро Добрий-Вечір, присвятив своє життя музиці, ба, навіть дуже цікавій її стороні.

- Сергію, минулого року ви були у нас з концертом 13 травня, сьогодні, рік по тому, 26-те. У вашому житті та у житті Вія траплялися ще подібні містичні збіги, все ж назва зобов'язує?

- Так, я ось тільки зараз сам про це подумав. Насправді назва колективу дійсно накладає відбиток на усіх нас і на долю кожного зокрема. Останнім часом у Дмитра і у мене трапляється, наприклад, таке, що ми зустрічаємо людей, яких давно не бачили. Тобто на якийсь період вони зникають з нашого життя, а потім так само раптово з'являються, виходить, що попри плин часу, ми все одно знаходимось у майже тому самому оточенні, тобто постійно відбуваються якісь неочікувані і цікаві зустрічі з різного роду невипадковими людьми. Як каже Дмитро: «Гоголь водить». У цьому плані назва гурту, справді, відіграла неабияке, почасти пророче, значення.

- Ваш випадок досить-таки неординарний, не кожен український рок-гурт зі стажем має власного директора, до того ж стільки років поспіль, ви займалися і розробкою сайту (до речі, одного з кращих в Україні серед сайтів музичних гуртів), де дуже гарно обіграна міфологія і стилістика Вія. Плюс постійно вносите якісь прогресивні методи у політику поширення творчості колективу. З чого, власне, усе починалось?

- Справа в тому, що коли розвалився Радянський Союз, мені страшенно пощастило, я відразу потрапив на роботу до американців, фінів, італійців. Вони навчили мене працювати. Так, мене там експлуатували сильно, але я працював згідно закону і отримував те, що заслуговую. А з Вієм ми возимо з собою по життю і по концертах не лише власного директора, а ще й власного звукорежисера (Анастасію Клімову), тобто ми постійно намагаємось рости. Сайт Вія я веду вже вісім років, крім того є ще багато різних проектів, співпрацюю з деякими німецькими лейблами. Оскільки я знаходжуся в музичному шоу-бізнесі, то веду сайт компанії, що займається прокатом і орендою обладнання і ще багато чого іншого. А родом сам із хіппі. У свій час їздив колишнім Радянським Союзом, від Далекого Сходу до Прибалтики. Та у Київ, додому, інколи вертався. Потім я зрозумів, що хіппі – це не зовсім я і не зовсім те, що мені потрібно, а крім того, що слухати музику, більш нічого не вмів. Ось із Дімою ми приблизно у ті часи й потоваришували, він мені дуже сильно допоміг тоді. Навіть було що від смерті декілька разів врятував. Можу про один випадок розповісти, теж не без містики.

- Розкажіть, звичайно.

- Я довгий час жив і працював у Пітері. Були різного роду неприємності, тому вирішив покінчити життя самогубством. А тоді якраз хлопці записали один зі своїх перших аудіо записів, під час перебування у Парижі. І у мене з'явилася їхня касета. Ну, оскільки людина все одно завжди боїться піти на такий крок, як самогубство, я вирішив напитися, а тоді вже звести рахунки з остогидлим життям. Пішов до знайомого клубу, поставив касету у плеєр, плеєр зламався. Віддав тоді запис бармену, він увімкнув його на всю, а звук там десь був приблизно такий, як у вас у «Майдані». Я слухав-слухав, розплакався і вирішив жити далі. Згодом повернувся до Києва, на заводі працювати не хотілось, вирішив зайнятися веб-дизайном, тим, чим вже трохи вмів. Зробив для Діми сайт, інформація почала потроху оновлюватись, її потрібно було постійно обробляти. Я і арт-директором у клубі якомусь в ті часи працював і звукотехніком, а зайнявшись справами сайту, потім взявся до організації концертів гурту. Хоча, за великим рахунком, продюсує Вій Дмитро, я не зміг би цим усім займатись сам, тобто я виконую якісь менеджерські функції, але основна стратегія, як і творчі ідеї, за Дімою. Я не музикант. Так, я музику слухаю, я на ній розуміюсь, я працюю у ній. Але зазвичай менеджерами і продюсерами стають нереалізовані музиканти, і ось те, що вони самі не досягли, переносять на своїх підопічних, якщо проаналізувати наш український, та й російський, шоу-бізнес, коли дізнаєшся, що хтось з директорів і продюсерів сам у минулому музикант, їхня поведінка стає відразу зрозумілою. Тому у цьому плані у мене перед хлопцями ніякої заздрості чи нереалізованості нема, мені не потрібно їм нічого доводити і їм мені так само, ми працюємо, ми один колектив. Я свою справу роблю, а вони свою. А іще щодо містики, я вже давно переконався, якщо Дмитро не хоче чогось робити, то так воно і має бути. Тут я можу лише порадити щось. Ось щодо триб'юту у нас було багато питань різноманітних.

- До речі, коли нарешті планується його видання?

- Триб'ют повністю готовий. Просто я виклав його в Інтернет і були проблеми з видавцем, це при тому, що я знаю закон і викладав матеріал за всіма правилами, це у нас тут рекордингові компанії можуть воду каламутити, а я знаю закон і усі його нюанси. Як каже Дмитро: «Ми не шоу-бізнес, але ми вимушені якось працювати поряд з цим явищем».

- Сергію, а чому так склалося, що склад гурту змінився? Які були причини?

- Я розумію, на що ви натякаєте, певно, на відсутність сьогодні з нами лірника Сашка. Ну, це все таки краще запитати у Дмитра, тому що це, насправді, справи сімейні. Та й ми звикли про людей, з якими співпрацювали, відгукуватися або ніяк, або лише у позитивному контексті. Я можу висловити тут лише свою думку і свій погляд на те, що сталося. Олександр Власюк – самодостатня творча одиниця, по-друге, він не музикант. Казки у нього відмінні, у мене, до речі, дочка живе у Пітері, тобто української мови не розуміє взагалі, я їй посилав ці казки, вона їх з задоволенням слухає. Рано чи пізно прийшов би час, коли стежки Сашка Власюка і Вія мали б розійтися. Натомість з'явилася Леся Рой, яка є професійним музикантом, грає на клавішах, флейті і ще на усьому, що тільки можна собі уявити. А з іншого боку, у нас склад гурту постійно змінюється, тому усе на краще. А проблеми зі складом у нас розпочались ще дуже давно, коли вбили нашого барабанщика, один пішов, другий. Зараз змінилася стилістика, з'явилися клавіші, скрипка, флейта, перкусія теж буде, хоча, в ідеалі Дмитро хоче оркестр. Будемо жити далі і бачити. Можу ще розповісти про свою мрію.

- Давайте!

- Щоб у всіх було багато грошей, щоб музиканти могли не працювати, а займатись творчістю і жити лише з творчості. Музиканти мають заробляти музикою, від того виграє, перш за все, слухач.

- А що ж для цього зробити потрібно, як ви вважаєте?

- Якщо говорити про нашу країну, то ще має пройти трохи часу. Усе розвивається і йде до того, як воно насправді має бути. Зараз, наприклад, краще, ніж п'ять років тому. Я не прихильник антагонізмів, так, коли був молодий, був бунтарем, але зараз мені більш імпонує дещо більш поміркована позиція. Наприклад, навіщо лаяти радіостанції, які крутять російську попсу. Зароби грошей, купи цю радіостанцію. І крути там те, що тобі подобається, тому що, у крайньому разі ці усі комерційні структури дають людям роботу, а кричати, що це погано чи добре марно, хочеш мати краще, зроби краще. Вій намагається жити за такими принципами і за такими принципами творити, але тільки в масштабах нашої країни, не більше, а ганити усіх, навіщо? Потім, приміром, і у російської попси можна чомусь повчитися.

- Її всепроникненню?

- Ну так, у нас зовсім молода країна, де взятися отій культурі, якщо 70 років ми перебували у складі Радянського Союзу. Я дивлюся, зараз наші діти ходять у футболках з написами «СРСР». Це принаймні неправильно, адже у ті часи не лише музиканти зазнавали утисків, а й усі бодай трохи мислячі люди; мені б хотілося, щоб теперішня молодь виростала на якихось більш моральних ідеалах, ідеалах свободи і поваги до особистості як такої. Я сам дизайнер, тому маю уявлення, що таке мода і оці усілякі її фішки, але, у той же час, я розумію, що такі речі кимось спеціально лобіюються.

- Я з вами погоджуюсь, саме через матеріальні проблеми талановиті і розумні постійно тікають звідси у пошуках кращої долі, ніхто не хоче будувати життя, робити мистецтво, музику тут. Хоча, думаю, блукання туди-сюди – це не наш шлях.

- Битовуха заїдає страшенно. Я скажу в загальному, у нас дуже стародавня культура, такого ґрунту, як в Україні, для усілякої творчості мало де є. Я сам яскравий приклад. Російськомовна людина, але відразу бачу, де першоджерело, хоча почав читати і не перекладати в голові тексти українською років п'ять тому, говорити все ж більше соромлюсь. Так вже склалося у нас, що усі музиканти ще з 60-х років виїжджали в Москву працювати. До речі, є цікава книга відомого російського джазмена Олексія Козлова (гурт Арсенал). Як він там описує тих же самих українських музикантів. Україна – це кладязь талантів, їм потрібно лише розвиватись. Зараз іде нормальний процес, тільки дуже повільно, хотілося б дочекатися кращих часів для української музики.

- У чому секрет вашої успішної роботи в Інтернеті, можете поділитися?

- Ну, перш за все, поряд з бажанням робити щось цікаве, не потрібно, як більшість наших веб-дизайнерів, ходити по російських сайтах. Російські сайти читати неможна, так само як і слухати російську попсу. Дизайну потрібно вчитись у новозеландських дизайнерів, контенту у північної Європи. Походити музичними сайтами для прикладу такої маленької країни, як Ісландія, дизайн там звичайно суперечливий може бути, а ось контент... Шоу-бізнес в Європі існує з 20-х років, тут важко якісь нові і оригінальні методи придумати, але якщо вчитися, то на кращих зразках і досягненнях. Хоча, дизайном я зараз не займаюсь, хіба лише для друзів. Ось останнє зробив сайт для гурту Ворождень. До речі, запросіть їх сюди, дуже цікаві музиканти. Київський старий готичний гурт, один із перших.

- Обов'язково! Ну що ж, Сергію, дякую вам за цікаву розмову. Бажаю успіхів у творчості та роботі і до наступних зустрічей.

- Дякую, неодмінно приїдемо до вашого чудового клубу ще!

Перевалило за північ, а музиканти Вія ще довго відпочивали, слухали музику і спілкувалися з людьми. Весела і хороша компанія, яка, не дивлячись на спеку, все ж потішила нас гарним концертом та можливістю переконатись вкотре у тому, що доброї музики забагато не буває, а деякі речі з плином часу лише набувають свого неповторного смачного звучання. Для більшої об'єктивності приводжу повний перелік, щоб кожен міг обрати та згадати ту пісню, яку слухав під час концерту з найбільшою приємністю:

Політ Коршака
Вогняне Коло
Як Летіли Бугаї
Бісова Сила [ сучасна сороміцька ]
Менует [ Таке Життя ]
Змія
Відрізана Голова
Лист Додому
Серед Тіней
Очі Відьми
Французька
Під Облачком [ лемківська народна пісня ]
Хата Скраю Села
Encore:
Птах За Вікном [ Остання Пісня ]

Хоча, добре, коли усе сприймається в комплексі. Адже пиво добре пити в пивниці, а музику слухати на живо, в компанії з майданівським товариством та чортівнею, що за столами та лавками порозсідалася. А мо' й не було того. Хто зна... Можливо, коли Вій приїде до нас втретє, вдасться переконатись напевне. Будемо чекати на нову зустріч з гуру язичницького рок-н-ролу і його вірними сподвижниками.

Автор - Галочка Вlackbird
http://maydan.com.ua