Ностальгія

Тотем

Кінець листопада запам’ятався не лише бурхливими політичними подіями в Україні, а й несподіваним «розмороженням» начебто закритого проекту Тотем, єдиним творцем і учасником є Володимир Кучинський, відомий певним колам слухачів насамперед як лідер груп Dead Faith та Ворождень(остання після багаторічної активної діяльності припинила своє існування наприкінці січня). Тимчасову ж «заморозку» «Тотему» завдяки його продуктивності помітили лише ті, хто слідкує за фейсбуком його автора: попередній повноформатник («Ком у горлі») вийшов наприкінці грудня 2011, наступним релізом став у травні 2013 записаний ще у 2008) міні-альбом, який і анонсувався як завершальна ланка у дискографії проекту. Завдяки цим обставинам «Ностальгія» - подвійно приємна несподіванка.

На перший погляд – перед нами продовження попереднього лонгплею (який свого часу підвів риску під суто «електронним» періодом проекту) : у звучанні знову домінує гітарний рок у кращих його традиціях, треків так само 9, стилістика теж упізнавана для тих, хто слухав «Ком у горлі». Проте на цьому очевидні паралелі й закінчуються : на зміну своєрідній суміші меланхолії та енергійного неоромантичного саунду тут прийшов ностальгійно-інтровертний настрій, який, за винятком пари дещо відмінних за подачею треків, є константою та емоційним стрижнем цього альбому. Відходу від звучання, характерного для «Тотему» на новому етапі, при цьому не відбулося, однак згаданий настрій спричинився до більшої м’якості, медитативності, яка особливо «накриває» починаючи з другої третини свіжого диску, повною мірою розкриваючись в останніх трьох треках. Один з них («1987»), до речі, є наново переаранжованою та перезаписаною версією пісні, відомою ще за збіркою синглів «Тотему», датованою 2006 роком.

Важливим моментом є те, що «Ностальгія» - це фактично альбом про Київ. Починаючи з його обкладинки, яка недвозначно на це натякає. Комусь може здатися дивним, як можна відчувати ностальгію за містом, в якому живеш, але, на мою думку, прямолінійні трактування тут не можуть дати достатнього ґрунту для продуктивної інтерпретації – на відміну від уважного слухання і пропускання через себе цієї чудової платівки. Йдеться навіть не про місто як конкретний топос, а як означений ним символічний та екзистенційний простір, який є неодмінним атрибутом будь-яких спогадів, образів та емоцій.

Як і в альбомі-попереднику, тут немає жодного слабкого трека, його композиційна структура так само бездоганна, лірика – точна і доречна. Проте навіть на такому фоні варто відзначити три безсумнівні хіти : «Ми вчора проспали війну», «Місто великого змія», «Альцгеймер».

Насамкінець хотілося б висловити сподівання, що «Тотем» не зупиниться на досягнутому і вдячні слухачі застануть ще не один реліз проекту, рівень якого говорить сам за себе – без вірусної реклами (якою зараз зловживає сила-силенна артистів), без потурання «модним» тенденціям, навіть без концертів.