Гарного вам відпочинку, Nazareth!

Все. Для України вони закінчились. Більше ми їх не побачимо (або я просто нічого не розумію в людях). Київський сейшн шотландців у Docker’s Pub не надто голосно відіграв. Прощальний тур Nazareth прокотився Україною.

Нещодавно збагнув, що подібні прощальні, а іноді, на жаль, поминальні сентенції все частіше траплятимуться рік-у-рік. Ми є свідками відходу цілої епохи класичного року. Що буде далі, сказати важко, та я й не наважусь. Тож давайте гідно проведемо цих гігантів, аби потім було що згадати.

Нормальні промоутери дивляться реаліям в очі, а тому давно вже не ангажують гуртам на кшталт Nazareth великих залів. Docker’s Pub для них — правильне місце. І, попри анонсовану прощальність турне, навіть це місце не було заповнене вщерть. Але й сказати, що кияни не тепло зустріли шотландців буде невірно. Публіка активно реагувала на кожну гримасу Дена МакКаферті, який, на відміну від попереднього приїзду, почувався в рази краще. Втім, все одно не можна було не помітити, що виходити на сцену йому дедалі важче, а надто — співати. Інший отець-засновник гурту — басист Піт Еґнью — традиційно випромінював самий позитив, але підсвідомо мені гадалось, що і йому вже не терпиться на заслужений відпочинок в колі онуків десь у Дамфермлайні. Коротше кажучи: чуваки правильно роблять, що йдуть. Далі на них було б просто боляче дивитись. А так ми запам’ятаємо хоч і підстаркуватого чортика МакКаферті, що все ще співає про «жінку, яка п’є віскі» — чим не класний фінальний акорд для легендарного рокера?

Останній концерт Nazareth складався з 15 треків, більшість з яких природно походила з класичних альбомів 70-х, проте знайшлось місце і для однієї пісні з найновішого альбому Big Dogz. Переді мною клаптик паперу київського сет-лісту гурту з позначками музикантів. Найостаннішою мала бути Dream On, але пізніше хтось з Nazareth закреслив її замінивши на Animals. Як на мене — чудова заміна. Взагалі ж сейшн тривав рівно 1 годину 20 хвилин і якось дуже швидко добіг кінця. Були сподівання взяти в чуваків інтерв’ю, і навіть йшлося про певні домовленості, але вони відмовились. І правда, про що можна повідати пресі, коли ти СПРАВДІ йдеш зі сцени? Хіба що поділитись назвою улюбленого віскі, який цідитимеш біля каміну із задоволенням згадуючи, яким ти був крутим, і що в цьому житті зробив усе правильно.

Текст — Дмитро Антонюк
Фото — Сергій Рекун