Existentia

The Moon Belongs To Everyone

Активний розвиток, що властивий зараз тій частині світової (переважно «західної») альтернативної сцени, яка орієнтується на post-rock та post-black metal, для України не є наразі такою ж масштабною тенденцією. Проте навіть у такому загалом небагатому контексті деколи трапляються справжні знахідки. Однією з них є дебютний альбом молодої вінницької команди The Moon Belongs To Everyone, заснованої всього-навсього торік, у 2011. Досвідчений слухач, стикнувшись з дебютним повноформатником групи подібного віку, певна річ, відчуває певне збентеження : треки під обкладинкою здатні як розчарувати, так і перевершити всі сподівання. Інтрига і передчуття нових вражень також «підігрівають» процес такого знайомства, тому подвійно приємно, коли це відкриття є вдалим і цінним.

Спочатку (крім міні-кросворду на обкладинці та стильових тегів - суміш пост-року з альтернативою) мене підкупили неоднозначна, багата на асоціації назва групи і (значно більшою мірою) жіночий вокал. Річ у тім, що, за моїми багаторічними спостереженнями, на українській альтернативній сцені переважають «пацанські» формації, тому яскравий жіночий лідер-вокал у груп цього стилістичного спектру почуєш нечасто. Забігаючи дещо наперед, зазначу, що таке моє апріорне зацікавлення вокалісткою у випадку The Moon Belongs To Everyone було не тільки виправданим, а й принесло неабияке естетичне задоволення завдяки багатому тембру її голосу і впевненій манері.

Інших сильних сторін цьому релізу також не бракує – оригінальне інтро, яке містить алюзію на назву групи ; ненудні (попри певну типовість для пост-року) і красиві гітарні партії, які тут є особливо вдалими в аспекті емоційності мелодій і розвитку композицій ; енергійна і зріла за звучанням ритм-секція + класний запис. Все разом результує в неодноразове слухання альбому «на одному диханні», що в мене, розбалуваного меломана, буває далеко не щодня.

Тематика англомовних текстів альбому цілком відповідна його філософській назві і традиційна для цього стилю : саморефлексія, психологічні проблеми, відчуження, ескапізм, спогади. Не скажу, що я в цій ліриці знайшов для себе щось нове, проте у Вероніки вона звучить органічно і красиво навіть тоді, коли апелює до образу явно літературного з походження («Man In The Case»). До речі, саме цей трек здається мені кульмінацією альбому з точки зору месиджу, хоч інші композиції слабкими не назвеш. Приємно дивує також продуманість деталей, наприклад атмосферні ембіентні ефекти в останньому треку.

Підсумовуючи сказане, залишається визнати, що такі сильні дебюти українських банд цього стилістичного спрямування нечасто випадає почути. The Moon Belongs To Everyone однозначно мають великий потенціал для зростання, тож варто побажати їм не звабляти обертів, а також вдячних слухачів і підходящого лейблу.

Максим Солодовни