Шостий фестиваль «Stare Misto» після перерви у
Цьогорічний фестиваль відрізнявся від попередніх не лише яскравим складом виконавців, але й деякими технічними інноваціями. Чи не перше, що впало в око відвідувачам — наявність двох відмежованих сцен для забезпечення безперервності виступів. Але про все по порядку. Отже, ласкаво просимо на «Stare Misto — 2013».
День перший. Субота, 8 червня.
У Львові вже давно звикли до того, що у природи немає поганої погоди, а літній дощ — явище перманентне, тобто, систематично повторюване, і стати на заваді відпочинку він не може аж ніяк. Тим не менше, деяких приїжджих туристів злива, якою розпочався фестиваль, змусила насторожитися і навіть обгорнутися поліетиленовими дощовиками. Під похмурим небом розпочали виступ переможці цьогорічного конкурсу від «Старого міста» одеський гурт Epolets, який за пару років свого існування вже встиг зіграти на одній сцені з Evanescence, The Rasmus, White Lies, Океаном Ельзи, Brainstorm та багатьма іншими. Тепер до цього переліку додалося ще кілька світових імен, що, безумовно, має надихнути хлопців на нові музичні подвиги.
Хоч задумка з «бісценічністю», варто сказати, прогресивна, пауз між виступами уникнути таки не вдалося. Тож на свободолюбивих білорусів Ляпіса Трубецького публіці довелося трохи почекати все під тим же львівським дощем. Після того, як у свідомості лідера «ляпісів» Сергія Міхалка відбулася духовна революція, і він залишив у минулому всі шкідливі звички, творчість гурту теж помітно змінилася. Ніякої тобі пропаганди алкоголю, ніяких тобі «Ты Роксана, я — бабаян», все серйозно і грунтовно: в перервах між піснями — майже проповіді про силу людського духу. Все ж виступили білоруси по-старому рок-н-рольно і бадьоро!
Продовжили хвилю драйву й танцювальної енергетики іспанці Che Sudaka, що грали латиноамериканські мотиви, під які навіть мертвому захотілося б руху. Публіка сповна відчула колорит народних пісень далекої Аргентини чи то Колумбії, перейнялася ритмами реггі та ска і просто рухала стегнами під загадкові, але прості слова: «dale que dale, bla-bla-bla, mentira politica»... Після усіх цих веселощів поява на сцені лондонців Archive змусила слухачів медитативно зануритися вглиб себе. Схоже, цим похмурим англійцям відомі секрети людських душ, адже їхня музика просто не може залишити байдужим. Archive — це неймовірне поєднання електронного і рокового звучання, суміш семплів, гітар, клавіш, виразних басів; трип-хопу, нью-прогу і драм-ен-бейсу; це одинадцятеро учасників, серед них — три вокаліста, які віртуозно змінюють одне одного. Таку магічну суміш сповна оцінила публіка, опинившись у екстазі як від того, що звучало зі сцени, так і від самого вигляду харизматичних англійців. Чого лише вартували ті миті, коли до мікрофону бралася чарівна Холлі Мартін?! Музиканти порадували якісним саундом і проникливим до мурашок по шкірі виконанням, чим заслужено завоювали звання однієї із найяскравіших зірок фесту.
IAMX — епатажні декаденти музичного світу — вони відвідали Stare Misto вже втретє і завоювали в Україні чималу когорту прихильників, які завзято підспівували їм і цього разу. Знайомий репертуар був розбавлений хітами з нового альбому 2013 р. «The Unified Field», який уже встигли оцінити і полюбити слухачі. Щоправда, все звичне «приїдається», тож колишній фурор, який мав IAMX у Львові в минулі роки, цього разу змінився теплим майже родинним прийомом. Зі стадіону наче вчувалося: «А, Крісе, ти знову співаєш про самотність, і ти знову такий блідий, ніби напудрився кокаїном. До речі, класний капелюх! Заходь у гості, моя бабця насмажила дерунів...» Згодом у соц. мережах хтось навіть попросив в організаторів фесту більше не привозити IAMX в Україну, мовляв, навіть скучити за ними не дають.
Завершив перший день «Старого міста» легендарний (що гріха таїть) Горан Брегович. Він порадував слухачів старими хітами і композиціями з нового альбому. Бреговича вже не здивувати тим, що в Україні його люблять і гуляють під його музику масово і наче востаннє; але й Бреговичу вже важко здивувати нашу публіку чимсь, окрім звичних циганських та сербських мотивів, під які так хочеться танцювати зі строкатою хусткою і бубном.
День другий. Неділя, 9 червня.
Цього разу український рок був представлений гранджем у виконанні бенду Mufftrain із Хмельницького. Хлопці порадували доволі якісним звучанням, в якому вчувалися ностальгічні віяння гуртів Alice In Chains, Nirvana та Mudhoney. Можливо, декому їхня музика видалася не вельми самобутньою (схоже, десь ми це вже чули), але для поціновувачів традиційного «Сіетл саунду» з усіма його атрибутами — надривними електрогітарами і захриплим вокалом — Mufftrain стали справжнім подарунком.
На противагу попередникам, німецький гурт Fiddler’s Green навпаки порадував своєю непересічністю. Крім традиційних гітар і ударних, зі сцени залунали скрипка, акордеон, перкусія та ірландський барабан бодрон. Звучання Fiddler’s Green замішане на таких стилях, як кельтік фолк, рок і панк-рок, що робить їхні виступи енергійним запрошенням до танцю. Так і було — публіка, не зважаючи на спеку, якою цього дня змінилася вчорашня львівська похмурість, дико танцювала, немов на якомусь переможному кельтському сабантуї. Як виявилося, в Україні Fiddler’s Green люблять і уже давно. Цьому були здивовані навіть самі музиканти, які заявили на прес-конференції: «Люди знають нас тут уже роками!». Що й не дивно, адже гурт успішно існує з початку
Хлопці з Leningrad Cowboys привернули увагу публіки ще стоячи за сценою. Їхні зачіски в стилі ультрапровокативного рокабілі — довжелезні коки — не менш довгі носаки черевиків і доволі давня історія (гурт існує з 1987 р.) — все це посприяло тому, що музиканти набули чималої слави. Варто зазначити, що особливого стосунку до Ленінграду (ні до міста, ні до славетної рок-групи) ці епатажні фінські хлопці не мають. Та й ковбоями їх назвати важко — вельми сумнівно, що хтось із них зблизька бачив корів. Єдине, що стало зрозуміло одразу — публіці нудьгувати не доведеться, адже «гарячі» фінські хлопці таки можуть бути по-справжньому запальними і по-рок-н-рольному шаленими.
Утім, справжнім шаленством для відвідувачів фестивалю став наступний виступ. Британці The Subways, які грають інді-рок з домішками доброго панку, полюбилися багатьом заочно, тож публіка з нетерпінням чекала на їхній концерт в Україні і не була розчарована. Крім вибухової позитивної енергетики, яка ішла зі сцени, слухачів порадувало і гарне соковите звучання, і трек-ліст, в якому знайшлися такі добре знайому хіти, як «Rock&Roll Queen» та «It’s a party». Вокаліст Біллі Ланн з незмінною усмішкою заводив публіку бадьорим співом, загравав зі слухачами, не даючи їм ні миті спочинку. Безумовно приємним було те, що Біллі звертався до слухачів гарною українською, якій можуть позаздрити навіть деякі вітчизняні політики. Кульмінацією виступу стало питання, яке музикант провокативно викрикнув у натовп: «Гей, народ! Як ви оцінюєте свою божевільність за
Знамениті Kaiser Chiefs перейняли у The Subways ініціативу балакати українською. Щоправда, у соліста «кайзерів» Рікі це виходило не надто вправно — він з перемінним успіхом читав зі шпаргалки недовчені фрази і врешті вирішив епатувати глядачів своїм вмінням стрибати. Музикант пірнув до фанатів, потім заскочив на сусідню сцену, виліз на декорації — і взагалі поводився з мікрофоном так, наче він створений для акробатичних номерів, а не для співу. Щодо звучання Kaiser Chiefs, воно, варто зазначити, чи то від стрибань вокаліста, чи то з інших причин було не найкращим. Та й попри всі віртуозні маніпуляції з тілом і мікрофоном залишалося враження, що музиканти якісь приморені і грають з останніх сил. Тим не менше, кайзери виконали всі свої хіти, представили дві нові пісні, а публіка їм вдячно підстрибувала й підспівувала, особливо слова усіма знаної «Ruby».
Хедлайнерами фестивалю стали ДДТ. Що про них казати — легенда є легенда. Харизматичний Шевчук сприймається прихильниками як духовний та ідейний лідер навіть поза контекстом музичної творчості. Гуру для кількох поколінь, незламний і принциповий, він близький тим, хто ще пригадує радянські часи і всю заангажованість і заполітизованість музики тієї епохи, але молодому поколінню Шевчук уже майже не зрозумілий. Тож, варто сказати, багато юних фестивальників покинули стадіон після «кайзерів», але для справжніх фанів ДДТ (а були й ті, хто приїхали до Львова саме на них) організатори відкрили ворота між першою та другою фан-зонами.
Соціальна спрямованість лірики, глибина думок і багате, майже оркестрове звучання інструментів — все це вкотре отримали прихильники ДДТ під час їхнього двогодинного виступу. Підсумовуючи результати фестивалю, можна з упевненістю сказати, що Stare Misto-2013 — достойний захід, який не поступається місцем гучним закордонним фестам. Ще не так давно, аби побачити зірок європейської рок-сцени, потрібно було їхати кудись на Zsiget чи Woodstoсk, а тепер легенди світового року самі приїжджають до нас. Не даремно в уряді хизуються вдалим проведенням «Євро-2012» — схоже, європейці таки полюбили Україну! Хоча приписувати цю любов політикам, вочевидь, не варто. Швидше за все, річ у тому, що українська публіка — справді шалена на всі сто.
Текст — Тала Пруткова
Фото — Олексій Зубенко, Андрій Корзюк
Порядка 20 тысяч человек, качественный звук, на удивление полноценный свет: отчет-постфактум плюс отрывки из пресс-конференции Евгения Гудзя.
«Досить» – это гимн воинам, которые сейчас защищают украинскую землю и независимость от военной агрессии России