Рок з молоком #25. За край

Білоцерківський гурт «За край» має в активі багато пісень (серед яких позитивна «Доярки» вже давно, в супроводі кліпу, радує користувачів Інтернету), але, на жаль, нема в їх дискографії  жодного альбому. Про причини такого «непорозуміння» та ще про щось розказав Руслан Соловйов, лідер колективу. Руслан, між іншим, не лише музикант, а й письменник… 

Чому «За край»? Є якась особлива суть назви?

Люблю горизонти, люблю дивитися кудись далеко. Мене дуже напружує урбанізація, яка захаращує саме чистоту і справжню природну реальність. Навіть Китайська стіна колись впаде, от тоді всі разом і подивимось за край.

Як зародилася група?

Я створив її в 2005 році, в той час, коли більшість молодих музикантів перестає цим займатися — в 27 років. Не мав, на жаль, музичної освіти (і зараз теж), але подобалося римувати ще зі школи. В музичної творчості все почалося з текстів-пародій на відомі хіти, які я писав для студентських свят в КПІ та КВНів. Пісню «Я хочу в КПИ» (переробка Наутілуса Помпіліуса «Я хочу быть с тобой») до сих пір можна знайти в Інтернеті. На останніх курсах навчання я вирішив навчитися грати на гітарі, щоб писати пісні на власні тексти.

А серйозний спурт почався, коли я познайомився з музикантами Білої Церкви. Я придумав назву гурту і пішло-поїхало. Юрій Комаров (людина, що допомогла розвитку багатьом гуртам Білої Церкви) звів Руслана Соловйова і Дмитра Олексенка (електрогітара), які в свою чергу вирішили створити гурт і через півроку на бас-гітарі грав Денис Марусич, а на ударних – Кирил Лимарєв. Чималий період часу з нами грав і клавішник Дмитро Гончаренко, а також був помічений Іван Кузьменко. Наприкінці 2010 року гурт залишили Володимир Павловський і Дмитро Носов.

Пам’ятаєш свою першу пісню? Що наштовхнуло до написання її? Про що вона?

Про любов:) Але навряд чи її колись хтось почує зі сцени, тому що то були перші спроби…

Взагалі-то, я не люблю писати про кохання, про нього настільки багато пісень написано, що не варто розмінюватися на якусь стандартну пісенну історію з банальними словами. Якщо і писати, то викладатися на повну. А це важче.

Стиль вашої музики як охарактеризуєш?

Не хочу визначати стиль, як на мене для класифікації стилів достатньо не так багато назв. А зараз що не молодий гурт — то новий стиль (особливо важкі колективи). Хтось на нас каже поп-рок, хтось рок — з усіма погоджуюся. В нас є багато абсолютно протилежних «Дояркам» пісень. Головне, що лишається в душі у людини, яка відвідала наший концерт.

Яку музику сам слухаєш?

Зараз не дуже багато слухаю, мені мало що подобається. А слухати для того, щоб знати, які тенденції у світі — не хочу. Просто треба робити свою музику. А для душі інколи слухаю Ніка Кейва, з українських подобається Тарас Чубай, Підлужний.

Ваш перший виступ… Пам’ятаєш? Яким він був? Які були емоції після концерту?

Ніколи не покажу відео з першого виступу. Я був таким наляканим і смішним, голос тремтів. Тоді все здавалося не так вже й погано, але зараз виглядає смішно.

Одна з найвідоміших ваших пісень – «Доярки». Це просто прикол, чи «щось більш філософське»?

Музика «Доярок» з’явилася в 2003-му році, але справжнє визнання її почалося, коли створився гурт «ЗА КРАЙ». Виконуючи її вперше, не чекали на таку гарну реакцію публіки. Але з першого ж приспіву все стало зрозуміло. Відтепер саме «Доярки» допомагають нам найбільше у просуванні творчості в мас-медіа.

Доярки — це однозначно філософія, максимально спрощена для всіх прошарків населення. Я поважаю село і його людей, я проводив там багато часу у дитинстві.  А ще, ви б бачили, як ця пісня подобається моїм дітям:)

До речі, а ставлення до гламуру? Що особисто тебе приваблює у людях?

Не люблю понти, але і серед гламурних людей трапляються цікаві особистості. Якщо ж бачу, що людина — жлоб, егоїст або просто хамло, то звичайно ж не спілкуюся, навіть якщо це потрібно для «ЗА КРАЯ». В людях завжди приваблювала щирість, коли, як сказано — так і зроблено.

«За край» грає вже не один рік. Але жодного альбому чи, навіть, ЕР. Чому?

Тут дійсно аж соромно, але думаю, як випустимо альбом, то вже точно це буде якісний продукт, який не припадатиме пилюкою в мене дома. Маю напружений графік роботи, сім’я, діти, часу катастрофічно не вистачає, але все буде з часом, обіцяю.

Нещодавно ви відзняли кліп на «Відпускаю і мовчу». Де і коли можна буде побачити відео?

Зараз відео проходить останні етапи обробки. Скажу, що заклав у сюжет нестандартний розвиток любовної історії чоловіка та дружини. Як тільки відео буде готовим, зробимо презентацію у себе в місті в одному з клубів і спробую повезти на музичні канали.

Окрім музики ти займаєшся ще й літературною діяльністю: проза, поезія… Про що пишеш?

Щоб зрозуміти про що пишу, треба прочитати мою книгу «За край», яка вийшла на початку 2011-го року. До неї увійшли пісенні вірші, поезія, та 20 прозових невеликих оповідань.

Люблю різнопланові сюжети, тому кожний щось для себе знайде цікаве.

Хто з письменників подобається? З українських?

Зізнаюся, із сучасних мало кого читаю, але ті декілька сторінок, які для ознайомлення переглядав у деяких сучасних епетажних авторів, нагадали мені Едуарда Лімонова, який робив майже те ж саме 20 років назад. Але збираюся все ж до кінця року ознайомитися з декількома авторами, тому що без сумніву — вони талановиті люди.

А чим займаються окрім музики учасники гурту?

Гітарист Дмитро Олексенко — працює в тепломережі,

Басист Євген Онищенко — фотограф,

Барабанщик Кирил Лимарєв — приватний підприємець,

а я займаюся комп’ютерною технікою.

Кого з дружніх гуртів виділиш?

Гурти, з якими дружимо, швидше за все, ви не чули, бо вони місцевого рівня, але є чимало знайомих, з якими виступали на одній сцені.

Плани «За край» на майбутнє?

Зйомка хоча б ще одного відеокліпу в цьому році.  А все інше — як і у всіх. Розкрутитися до певного рівня популярності, щоб займатися тільки музикою отримувати від життя задоволення:)

Кілька слів наостанок:

Миру Вам у серця, добра – в думках. Йдемо усі ЗА КРАЙ!