Полтавський «Рок–удар - 2010» та презентація «Євшанзілля-4»

Нарешті відгули останні акорди «Рок–удару», і багато з відвідувачів нарешті таки відновили слух і здатність логічно мислити. Скажу одразу - це не перший рок–сейшн, який я відвідала. Шановні неформали, напевне, мене зрозуміють, адже раз на рік рок-фест імені Мазепи - це замало для справжніх слухачів нашої музики. Та й власне, іноді особливо необхідно просто відірватися від буденності.

Не знаю, як для вас, а для мене «Рок–удар» - це в першу чергу спілкування за допомогою музики, драйву для душі та відкриття для свого плей-листу нових перспективних композицій. Тож на шляху до БК ПТМЗ, де і відбувався концерт, я звісно, дала собі слово не дивуватися нічому. Але мушу зізнатись, дещо таки вразило. Відоме правило всіх подібних заходів - основна маса глядацького залу з’являється ближче до середини концерту. Та я прийшла на початок, щоб не згаяти жодної миті, і зайняти зручне місце дислокації. Це виявилося справою не з легких, адже всі балкони і сидіння у залі були переповнені. Присутні були і представники інших міст –як то Кременчук, Харків і навіть Запоріжжя. Та й полтавців не бракувало..

Перед початком концерту відбулась презентація нових кліпів учасників концерту. Звісно без казусів не обійшлось – після декількох хвилин показу, комп’ютер трохи завис, втім, як виявилось, розчарованими чи невдоволеними глядачі не були – чекали на основну страву дня – власне сам концерт.

Розпочав це шалене дійство молодий, втім перспективний гурт «Гуп та Дзиґа». Спершу вони вразили мене безпосередністю сценічних костюмів – жіночі сукні а-ля бабусина скриня. Майже більшість виконаних композицій була російською. Після них на сцені з’явився ведучий, з яскравим перукарським імпровізом на голові. Манерою конферансу віддалено нагадував славнозвісного Павла Волю, що лише додавало гостроту сприйняття(До речи ім’я мав теж Паша).

Умовно концерт поділявся на дві частини – виконання молодих гуртів, та важка артилерія. В першій частині окрім вже названого «Гупа та Дзиґи» з’явилися «Стартер», «Лайт» зі своєю трохи перебільшеною емоційністю, хлопці з перцем «Чілз», запальна «Сашенька»(в недалекому минулому «Покоління»). Під час виступів у залі спостерігалось все більше пожвавлення. Дехто чи то намагався відтворити хвилю вболівальників, чи то страждав від надлишкової енергії. Тож коли до початку другої частини шаленства оголення душі поступово перетворилось на оголення власне тіла на авансцені, я вже майже не здивувалась. Уявляю, як хапаються за серце консерватори та пуритани!!! Та що ж поробиш – пристрасті розпалюються прямо на очах! Адже винагородою за оголені принади були диски та футболки улюблених виконавців!

І нарешті, важка артилерія – харизматичний Валерій Власенко, він же «Арахнофобія», він же людина–оркестр. Саме те ,що має назву справжній рок. А далі краще – несамовитий «Онейроід», чарівний «Майжеколір», найпозитивніші «Папа Карло», і куди ж без яскравого «ДМЦ»? Атмосфера у залі майже фізично відривала від підлоги! Коли на сцені з’явилися «Транс–формери», я нарешті відчула той так званий дух рок-н-ролу, що завжди зривав дах і руйнував всі старі уявлення про світ.

Ось здається і все. Хоча ні, стривайте! А як же обіцяний далекий гість – канадець Dan Rothery? Ну звісно ж ось він, вже з’являється на сцені. Коли вони розпочали свій виступ, я мимоволі затримала подих - так мене вразила подача композиції, та безпосередньо виконавець. Як не дивно, але на той момент між залом та виконавцями не було жодних мовних перешкод, діалог майже не потребував слів, все говорив глибокий голос та емоційне аранжування. З залу виходила трохи приголомшена…

Хочеться звернутися до тих, хто полюбляє критику на адресу альтернативи, етно – року, та іншого так званого неформату. Так, звісно, досконалість не має меж, і такій музиці в нашій культурі бути ще не скоро. Але одне я знаю напевне – шановні, якщо ви маєте слабку психіку та консервативні забобони, навіть випадково не зазирайте на рок – фест. Бо там на вас підступно чекатиме нестримний адреналін, децибели поза межами уявлення про звук, і повна дезорієнтація у власному світі. А всім іншим скажу - сподіваюсь, ми дивились на це дійство одними очима. Бувайте, до нового рок – удару!!!